Від фронту до храму: історія гільзи, що стала символом життя
Гільза, що розцвіла.
Колись вона лежала на фронті, холодна та порожня, залишок вибуху, який забрав життя і розтрощив надії. У 2015 році настоятель Свято-Миколаївської церкви м. Полтави ПЦУ Олександр Дедюхін відвіз волонтерську допомогу до Маріуполя. Звідти він привіз цю гільзу, яка спочатку стояла у храмі як мовчазний свідок війни.
Анастасія Мерзла, дружина полеглого воїна та активна волонтерка в офісі «Європейська Солідарність» у Полтаві, взяла її у руки.
В офісі вона обережно розмалювала гільзу квітами, вкладаючи у кожну деталь свою пам’ять, біль і надію. Її мистецтво перетворило холодний метал на символ життя, любові та сили.
«Мене на цю роботу надихнули слова, доброта та підтримка Отця Олександра, його вміння тримати світло в середині й бути опорою для інших, стійкість і мужність, відданість батьківщині. І,особливо, віра у світле майбутнє навіть у найтемніші часи»,— розповіла Анастасія.
Після завершення роботи гільзу передали священнику Олександру Дедюхіну. Тепер вона стоїть у Свято-Миколаївській церкві, мов тихий свідок трансформації: від смерті до життя, від втрати — до сили, від болю — до світла.
Священник переконаний: «Навіть із страшних подій ми можемо здобути життя. З поганого шукаємо добро, і воно обов’язково переможе».
Гільза, що розцвіла, стала символом того, що навіть через біль і втрати можна створити щось світле. Історія її шляху від фронту до Маріуполя — це історія надії, пам’яті та людської стійкості.
