1000 днів повномасштабного вторгнення: Історія Сергія Бульбахи, депутат і ветерана
1000 днів повномасштабного вторгнення. 1000 днів болю, втрат і нескінченної боротьби. Українські сім’ї втратили спокій, рідних і звичне життя, а наша країна живе в постійній тривозі й надії. Кожен день війни забирає від нас частину серця, але водночас показує силу й незламність українського духу.
Одним з тих, хто ціною власного здоров’я, боронив Україну від російської навали, є наш партієць, депутат Полтавської обласної ради Сергій Бульбаха.
Він один з тих, хто захищав країну під час АТО і той, хто знав, що велика війна буде і готувався до неї.
Ветеран поділився спогадами про початок повномасштабного вторгнення, розповів як готувався до цього та як побачив з балкону квартири винищувачі під ворожим прапором...
«23 лютого 2022 року я якраз здійснював робочу поїздку і був в Миргороді, зустрічався з осередком наших партійців. І знаєте, про що ми говорили в першу чергу? Ми говорили про батальйон територіальної оборони Миргородського району, про їх забезпечення, про їх розміщення, про те, що потрібні кошти для харчування, для допомоги в обмундируванні і для забезпечення бази, їх розташування, щоб хлопці вже могли отримувати зброю і формуватися в підрозділи, тому що небезпека стукає в двері. Ні, насправді не стукає в двері, вона вже практично однією ногою вступила на територію України. Отак, це було 23 лютого. 24 лютого підірвало, мабуть, близько п'ятої. Вийшов я на балкон покурити, а балкон якраз дивиться в сторону Полтавської окружної і буквально за декілька секунд почув звук, а потім побачив два винищувачі. Це були ворожі літаки. Далі дуже багато емоцій, думок, але організм і, в принципі, голова в певній мірі були готові», – пригадав той день Сергій Володимирович.
О 12 годині дня воїн вже був внесений в штатний розпис 144-го окремого батальйону територіальної оборони, а о 18.00 цього дня вже на посаді командира взводу, знайомився з особовим складом підрозділу.
«Попри всі випробування, я відчув захват від того, що абсолютно вся країна, абсолютно всі українці об'єдналися в єдиному пориві: військові, які в перші дні стали до лав Збройних сил України. Цивільні, які виготовляли коктейлі, хтось знаходив, звозив і віз допомогу з продуктами харчування. Всі. Я пам'ятаю малих дітей в одній з громад Полтавщини, які під керівництвом дорослих колотили коктейлі молотом».
На бойовому шляху Сергія Бульбахи були різні напрямки. На початку 23-го року батальйон отримав бойове розпорядження і висунувся на Донбас, на Соледарський напрямок. Події розвивалися дуже швидко, практично на другий тиждень перебування там, батальйон вже вступив в пряме бойове зіткнення з російськими окупантами – з підрозділами вагнерівців.
20 січня Сергій Бульбаха отримав тяжке поранення осколками від мінометної міни. Найбільший з осколків потрапив в голову. Завдячуючи побратимам, які попри загрозу, попри суцільні обстріли, винесли його до точки евакуації, а звідти оперативно доправили до стабілізаційного пункту.
Після поранення, Сергій Володимирович вже не зміг повернутися на службу, та його вклад в перемогу України не припиняється: він організував волонтерські пункти, де плетуть маскувальні сітки, активно підтримує військових і оборонні ініціативи регіону.
Крім того, після звільнення з лав ЗСУ, Сергій Бульбаха став працювати в ліцеї з посиленою військовою підготовкою імені Віталія Грицаєнка.
«Наша мета – не навчати й готувати ліцеїстів для служби в армії чи для Сил оборони України. Ми не ставимо собі таке завдання, це не є пріоритетом. Це скоріше знання й навички, які вони можуть використати насамперед для захисту і збереження власного життя. Вберегти себе і в цивільному житті, й у військовому. Поважати воїнів. Зрештою – поважати Україну».
Слава Україні!