Влада має діяти, а не займатися окозамилюванням в питанні реабілітації військових
В умовах війни страждає психічне здоровʼя у всіх людей. Але у військових, які побували у гарячих точках, ця проблема стоїть особливо гостро. Практично кожен із них потребує допомоги, навіть, якщо зі сторони здається, що з людиною усе в порядку.
Саме тому держава має створювати умови для отримання комплексу послуг як для діагностики, так і для лікування.
Психологічна реабілітація військовослужбовців — це комплекс заходів, скерованих на покращення та відновлення психологічних функцій організму. При її успішному та, головне, своєчасному проведенні людина зможе швидко адаптуватись до мирного життя та уникнути багатьох проблем, які часто супроводжують тих, хто має досвід бойових дій.
Травматичні події завжди залишають відбиток на нашому психологічному стані. На війні подібних ситуацій дуже багато, тому вони нерідко призводять до постртравматичного синдрому, депресії та інших важких станів, які дуже часто діагностують у учасників бойових дій.
При відсутності допомоги це часто виливається у зловживання алкоголем чи наркотиками, призводить до соматичних розладів, а також значно підвищує ризик самогубства. Тому психологічна допомога дуже потрібна. Причому йдеться як про ветеранів, які в результаті травми чи через інші причини уже не повернуться на поле бою, так і про чинних військових. Із обома категоріями повинні працювати спеціалісти, різниця тільки у методах, які вони застосовують.
На жаль, в Україні зараз, попри потребу, умови для всебічної психологічної реабілітації не створені. Також є велика проблема з матеріальним забезпеченням воїнів, які втратили здоров’я на війні, про це свідчить те, що багатьом воїнам доводиться збирати кошти для якісного протезування.
Окремо варто звернути увагу на доступність простору для ветеранів, адже багато хто з них повертається з фронту з важкими травмами та ампутаціями і потребує інклюзивного простору та інфраструктури.
У травні минулого року Український ветеранський фонд Мінветеранів опублікував дослідження «Потреби ветеранів». Це перше комплексне дослідження потреб і запитів ветеранів і чинних військових, проведене в Україні з 2014 року.
Під час відповіді на запитання «Наскільки ефективні державні програми зі створення інклюзивного простору та інфраструктури для осіб з інвалідністю?» думки респондентів розділилися. Як цілком ефективні, або радше ефективні вищезгадані програми оцінюють приблизно 14% опитаних. Натомість для більшості опитаних державні програми зі створення інклюзивного простору та інфраструктури для осіб з інвалідністю є зовсім не ефективними та радше неефективними – 17,6% і 39,1% відповідно. Водночас третина респондентів не змогли дати чіткої відповіді на це запитання.
Щодо інклюзивного простору, то ветерани здебільшого вважають, що його немає, хоча погоджуються з тим, що з 2014 року відбуваються певні позитивні зрушення в цьому напрямку: окремі райони Києва є безбар’єрними, але в селах таких умов немає. Водночас чимало старих і нових будівель непристосовані для проживання людей на візках, що нівелює доступність пересування містом.
На жаль, Полтава в плані доступності дуже відстала, про це свідчить відсутність пандусів, розбиті тротуари, непрацюючі ліфти в багатоповерхівках. Ми закликаємо владу на всіх рівнях дбати про ветеарнів.
Як не прикро, але людей з інвалідністю через війну стає більше, а тому дуже важливо підтримувати їх і показувати, що інвалідність — це не вирок. Ми дуже хочемо, щоб ті люди, які під час війни набули важких травм, знали, що люди з інвалідністю не здаються, вони борються за своє життя, виборюють право бути вільними, почутими й видимими в нашій країні.
Тому сьогодні влада, замість того, щоб організувати масштабні заходи для замилювання очей, має в першу чергу, звернути увагу на вищесказані проблеми ветеранів і знайти можливість їх вирішити.
