Ніна Южаніна: Ми маємо зберегти для країни найцінніший людський потенціал

Сьогодні, очевидно, не даремно мої думки — про «непереможне» пасивне ставлення нас, українців, до виконання державними службовцями незаконних вказівок керівництва. 

А згодом ми не розуміємо, звідки з’являються молоді хлопці і дівчата, які, потрапляючи до влади, нічого не змінюють, навпаки, розуміють, що влада — це безмежні можливості з відсутністю відповідальності за свої вчинки, оскільки ти в Системі, яка тебе і породила. 

До речі, прикордонники на ПП «Рава Руська» отримали повне право на свою майбутню незаконну діяльність, і їм за це нічого не буде. Вони ж скажуть, що, порушивши якось виконання своїх обов’язків на «чиєсь» (одного з двох осіб) прохання, можуть і в своїх інтересах це робити, притому безмежну кількість разів.

Та мене зараз турбує ще одне питання: завтра засідання Комітету соціальної політики, на якому до другого читання розглядатиметься законопроект №7251 щодо оптимізації трудових відносин в умовах воєнного стану, поданий депутатами від монобільшості.

Можливо, ніколи б не звернула на нього увагу, якби не декілька звернень до мене українок, жінок, які зараз перебувають із дітьми за межами України, виїхали в перші дні війни, переживши всі жахи переїзду, і т.д. 

Так от, ці жінки просто шоковані дзвінками роботодавців з вимогами негайно повернутися до роботи. 

Одна з них держслужбовець, інспектор. 

Друга — працівник торговельної мережі. 

Одну і другу попередили про звільнення, якщо вони не стануть до роботи з 1 червня. 

Кожна запитує: як мені повертатися з дітьми до України⁉️ Війна не закінчилася, безпеку і в Києві не гарантують, навіть навпаки — просять не поспішати з поверненням. 

А діток куди дівати, якщо виходити на роботу? 

Як реагувати на повітряні тривоги, коли ти на роботі, а діти десь в іншому місці? 

І ці питання можна продовжувати.

Я навіть не підозрювала, що два тижні тому у Верховній Раді знайдеться необхідна кількість голосів для прийняття в першому читанні проекту №7251 (за що ми, звичайно, не голосували), яким розширюються права роботодавців в односторонньому порядку звільняти працівників внаслідок неможливості забезпечити працівнику умови праці через знищення майна в результаті бойових дій. 

При цьому закон навіть 

НЕ дає альтернативи такому звільненню, 

НЕ встановлює якогось перехідного періоду, 

НЕ враховує обставин сьогодення.

Тому до проекту №7251 я внесла декілька поправок, які мають на меті зберегти для країни найцінніший людський потенціал — надію на повернення після війни жінок з дітьми в Україну, а жінкам – розуміння, що в них є можливість після воєнного стану повернутися на своє робоче місце чи продовжити трудові відносини зі своїм роботодавцем. 

Суть цих поправок полягає в недопущенні звільнення з ініціативи роботодавця працівника, який у період дії воєнного стану виїхав за межі території України або який набув статусу внутрішньо переміщеної особи, а також надання роботодавцем в обов’язковому порядку таким працівникам за їх бажанням відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану (сьогодні така відпустка надається тільки за згодою роботодавця).

Сподіваюся, що члени Комітету соціальної політики та його голова Галина Третьякова підтримають мої пропозиції та приймуть виважене політичне рішення для захисту наших громадян, яких війна змусила знаходити всі шляхи для збереження свого життя та життя своїх дітей, навіть нехтуючи своїм робочим місцем та майном в Україні.

На жаль, на робочих групах представники Мінекономіки не виявили бажання вирішити питання понад 6 мільйонів громадян, які виїхали за кордон, та понад 8 мільйонів, які перемістилися в інші регіони України, наполягаючи на можливості їх повернення та продовження працювати.

Можна тільки здогадуватися, чиї прохання вони виконують. 

Але здоровий глузд переможе.