Розмір тексту

Реалії адвокатури: когнітивний дисонанс, або адвокатам теж потрібен захист

Про реформу української адвокатури говорять постійно, але сьогодні дане питання набуло особливої гостроти. То що ж бентежить адвокатську спільноту?

Адвокатура - мистецтво забезпечення людяності всіма законними способами. Професійна свобода адвоката означає відсутність зовнішнього впливу, включаючи неналежний вплив з боку судді, прокурора або працівників судової системи. 

Про реформу української адвокатури говорять постійно, але сьогодні дане питання набуло особливої гостроти. То що ж бентежить адвокатську спільноту?

Ми опинилися на порозі змін. Здавалося б, на краще. Але останнім часом все більше й більше адвокатів потрапляють до переліку тих, хто постраждав від здійснення професійної діяльності – у буквальному сенсі. Порушення прав, переслідування адвокатів набуло критично загрозливого стану, адже фактично перетворилось на негласну, але широко розповсюджену тактику діяльності правоохоронних органів «як позбутися адвоката у провадженні», яка перекреслює цілі судової реформи та ставить під сумнів один з ключових принципів правової держави — реальні конституційні гарантії громадянам на отримання правової допомоги.

Не секрет, що за останні півроку Національне антикорупційне бюро здійснило ряд обшуків у адвокатів. З вуст офіційних представників правоохоронних органів лунали заяви про те, що дані заходи проводились не у зв’язку з професійною практикою, а через підозри у причетності до злочинної діяльності. Але з точки зору здорового глузду подібні твердження сприймаються як абсурд. 

Одним з таких шокуючих прикладів є обрання адвокату Юлії Дубовій запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за пряме виконання адвокатських повноважень. Їй інкримінується ст. 191 КК України (розтрата, привласнення майна), адже за версією слідства, вона своїми умисними діями, які полягали у наданні консультацій та порад, сприяла здійсненню особою злочину. Такими діями прокуратура порушила цілу низку заборон, прямо передбачених статтею 23 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Серед найбільш розповсюджених способів неправомірного втручання у адвокатську діяльність - фізична розправа або погрози; знищення майна (підпал автомобілів, розрізання шин, побиття вікон в офісах тощо); обшуки офісів з метою вилучення інформації, що становить адвокатську таємницю; негласні слідчі дії по відношенню до адвокатів (прослуховування телефонних розмов тощо); допити; втручання в правову позицію адвоката (звернення працівників правоохоронних органів до КДКА у зв'язку з тим, що, зайнявши категоричну позицію незгоди зі стороною обвинувачення, адвокат своїми діями начебто завдає шкоди клієнту); ненадання відповідей на адвокатські запити.

Та з-поміж усіх перерахованих варіантів, мабуть, найбільш кричущим є порушення морально-етичних норм поведінки людини у суспільстві, в тому числі й під час судових процесів. Простий приклад: в ході розгляду справи судді Струкова О.М., його адвокату плюнули в обличчя. Не претендуючи на оцінку дій самого Струкова О.М., адже це є прерогативою суду, запитаємо – а  чи не є цей інцидент свідченням того, що в суспільній свідомості сформовано негативний, зневажливий образ людини, яка захищає іншу – підкреслюю – людину

Як в Україні, так і за кордоном закон забороняє ототожнення адвоката з його клієнтом. Тим не менш, практика публічних звинувачень адвокатів у причетності до злочинів, в яких підозрюються їхні клієнти, стає все більш поширеною. Особливо це стосується резонансних справ. Однак, не кожен пересічний громадянин розуміє, що адвокат не вчиняє злочин разом з особою, адже він залучається для захисту вже після того, як діяння мало місце. А тим часом заголовки в стрічках новин свідчать про те, що правоохоронні структури навмисно поширюють у ЗМІ медіавіруси з метою завдання шкоди репутації адвокатів та впливу на суспільну думку. Адвокатська спільнота має єдину оцінку таких прийомів: це неприхований тиск і залякування сторони захисту у справі, кінцевою метою яких є припинення участі адвоката у справі та ослаблення захисту. І це при тому, що статус адвоката передбачає не просто незалежність, але й певну міру вольності, простору для діяльності. Недарма стаття про адвокатуру міститься у розділі ІІ Конституції “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, чим підкреслюється особливий характер цього правового інституту, діяльність якого спрямована на допомогу державі у виконанні нею певних завдань.

Проблеми адвокатів – це реальна загроза для всього суспільства і дуже важливо бачити її за окремими фактами порушень принципів всієї незалежності адвокатури. Бачити не лише професійній спільноті, а й пересічним громадянам. Негативна тенденція, яка свідчить про підвищення ризиків і нових загроз для адвокатської діяльності, веде до того, що робота адвокатів перестає бути ефективною і безпечною, а перспективи незалежності адвокатури в наших реаліях викликають глибоке занепокоєння, адже якщо в умовах майбутньої монополії остання буде єдиним джерелом надання правової допомоги, то чи не перетвориться на підконтрольну інституцію?

Спадає на думку вислів Геракліта: «Все плине, все змінюється». Якщо фахівець, який обрав справою свого життя захист прав людей, сам знаходиться під загрозою нападу або ж стикається з переслідуванням, тим більше – з боку правоохоронних органів, система правосуддя не буде ефективною у справі захисту прав людини. То в який бік все змінюється? Якщо порушуються права адвокатів, то як бути з порушенням прав будь-якої людини? 

Про автора

Олександр Дзюбенко

Олександр Дзюбенко

Адвокат, голова Центру народного захисту від корупції та організованої злочинності

2
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему