Майже Аргентина — Ямайка. Як успішно провести виборчу кампанію у ОТГ

Вибори у грудні нагадують мені один старий фільм із мого дитинства. Невеличку купку солдатів британського експедиційного корпусу оточило багатотисячне військо зулусів. Вони стають колом, дістають гвинтівки і технічно відстрілюють усіх нападників. Для повного комплекту у бійців був ще й кулемет! У ролі британців — моя команда. Ми допомогли чотирьом претендентам очолити їхні громади.  

Борди у селі? Собі ж гірше

Перше, що кидалося в очі, коли приїздив до Розсошенців, — величезна кількість бордів. Борди, Карл! На кого це розраховувалося — не знаю. Але тверда двійка таким «політтехнологам». Бордова кампанія у невеликих населених пунктах тільки налаштує проти кандидата. І найголовніше питання тут: «А звідки в нього гроші на таку рекламу?». Ви дуже любите тих, хто значно багатший за вас? У свідомості «homo soveticus» воно так не працює.

Я вже неодноразово наголошував на цьому у минулих публікаціях, але повторюся. Чим дешевша агітаційна продукція — тим краще вона працює. А кольорові листівки на білій меловці (крейдованому папері) з написом «надруковано на власному обладнанні» — це смішно. Ще й неефективно.

Вважаєш себе найрозумнішим — забудь про депутатство

Я завжди кажу кандидатам у депутати лише одну річ: ноги в руки і вперед до роботи. Роздавати газети, організовувати зустрічі, обійти кожну хату — все це їхній обов’язок і ключ до перемоги. «Мене і так знають, за мене проголосують» — казки віденського лісу. Люди голосують за увагу та спілкування. І не тільки за це.

Я постійно зустрічався з кандидатами у депутати в усіх ОТГ. Мені не важко дати пораду, а ось дослухатися — це вже інша справа. Але хто більше за всіх посміхався і махав рукою, депутатом не став. А ось ті, хто добре попрацювали, вже приймають рішення на перших сесіях. Програма «Найрозумніший» давно в минулому, зараз в тренді — «Найпрацьовитіший».

Люди не голосують за депутата, вони обирають команду

Що може один депутат у сільраді? — питання риторичне. Ми прекрасно знаємо, що майже нічого. Тому якщо маєте харизматичного кандидата на голову, будуйте усю кампанію навколо нього. Люди підтримають його, а значить і команду, з якою він іде на вибори. Якщо ваш кандидат «сіренька миша» — робіть так само. Але тут все працюватиме навпаки. Вже команда тягнутиме свого лідера.

Тому доки конкуренти «Якали», ми йшли до виборців з Тимурами, ой, кандидатами на голови, і їхніми командами. Майбутні депутати в жодному разі не мали агітувати за себе. Я навіть дозволю собі капс: В ЖОДНОМУ! А ось за команду — будь ласка. «Мене звати Штурмовик Петро і я — з команди Дарта Вейдера. Ми маємо план розвитку громади, який реалізовуватимемо», — ось так це спрацює. А кому потрібен один штурмовик?

Приклад агітації за команду кандидата

До речі, партії теж не працюють. Людям на селі взагалі байдуже, хто з якої політичної сили. Їм набагато цікавіші персоналії і конкретні справи. Тому «Батьківщина» отримала так мало мандатів у Полтавському районі. Партійний бренд був потрібен тільки босам з Києва.  

Хай гроші конкурентів працюють на вас

Зіркові агітатори на сільських виборах — не новина. Ось і наші конкуренти у Щербанях привезли з концертом Павла Зіброва. Коштує це немало-небагато близько 6-8 тисяч доларів за виступ (ми перевіряли в кількох івент-агентствах). Концертів було аж три. Але конкуренти забули врахувати кілька нюансів:

• Зірку потрібно одразу «накачати». А коли Зібров зі сцени називає кандидата, який його начебто привіз, Вадимом замість Валерія Петренка — це фейл, яких ще світ не бачив;

• Так само потрібно, щоб агітатор був хоча б трошки в темі локальних розкладів. Бо коли на один з виступів зайшов наш кандидат Ігор Процик, співак радо його вітав та навіть запросив до слова;

• Сам кандидат має по максимуму використовувати приїзд зіркового гостя. А Валерій Григорович, м’яко кажучи, ніяковів, коли виходив на сцену після Зіброва. І чомусь забував агітувати за себе.

Виступ Павла Зіброва у Великому Тростянці (фото: Жанна Мірошниченко)

Якщо вже витратили гроші на дорогого агітатора, працюйте на максимумі!

Я комісіям довіряю, але перевіряюся!

Найцікавіше розпочалося вже після виборів. Щербанівська сільська виборча комісія чомусь вирішила, що ми тут ще граємося у 2012 рік. Сіли собі і тишком-нишком спробували наприймати потрібні рішення та повідміняти результати на найбільших дільницях. Якими ж наївними вони були.

Щербанівська СВК (фото: Роман Повзик)

Тут проявився ще один важливий нюанс нашої перемоги — гарна команда. Ми позмінно чергували на СВК і слідкували за кожним кроком комісії, а також одразу припиняли спроби щось мутити. Навіть боюся уявити, скільки гігабайтів відео у нас залито на хмару. А якими незлими тихими словами члени сільської комісії зараз згадують моїх хлопців і дівчат — уявляю прекрасно. І це для нас найкращий комплімент.

Контроль і злагоджена робота дали свої результати. Навіть ті незаконні рішення, які комісія одразу поприймала, вона відмінила. Все дуже просто: коли всі твої дії на відео і тобі маячить кримінальний строк, навряд чи захочеш гратися з долею.

«Мы за всё хорошее»

Вибори — це постійне навчання та вміння бути гнучкими. Ситуація тут змінюється кожну годину і реагувати потрібно оперативно. Тому зв’язок 24/7, впираєшся рогами у землю та працюєш за себе і всіх, за кого можливо.

Звичайно, бабло перемагає зло. Але тільки не у випадку, коли з іншого боку грає технологічно озброєна команда. І хто це зрозуміє — той і залишатиметься на електоральному ринку.