Я люблю Полтаву!
Ловлю себе на відчутті, що Полтава для мене – це не просто місто.
Вона не завжди зручна. Не завжди доглянута. Не завжди справедлива.
Але вона моя.
Я знаю її ранок, коли місто ще тихе й справжнє.
Знаю двори, де виросли діти, і лавки біля під'їздів, на яких старші люди говорять або мовчать. Але в тому мовчанні - ціле життя.
Знаю вулиці, які болять, бо давно чекають змін.
І знаю людей, які не здаються. Навіть коли думаєш, що вже все.
Полтава навчила мене відповідальності.
Бо коли любиш – не відвертаєшся.
Не шукаєш винних.
Не чекаєш, що хтось прийде й зробить краще.
Любити місто – це не красиві слова.
Це вміти дивитися на проблеми прямо.
Говорити чесно.
Діяти рішуче.
І залишатися поруч, навіть коли важко.
Я люблю Полтаву не за ідеальність.
Я люблю її за характер.
За впертість.
За людей, які тримаються один за одного.
За те, що тут кожен метр – про пам’ять, працю і надію.
Це зізнання без дати й без приводу.
Бо справжня любов не потребує подій.
Вона просто є.
Я з Полтавою.
І я за неї.
Завжди.
