Іменні будинки Полтави (частина 2)
Полтава й надалі дивує своєю архітектурною пам’яттю. Кожен старий будинок тут — це не просто фасад чи адреса, а жива історія міста, у якій переплелися долі відомих родин, чиновників, поетів і меценатів. Ці споруди бачили зміну епох і зберегли дух часу краще за будь-які архіви.
БУДИНОК КАПНІСТА
Цей житловий будинок звели у 1805 році на замовлення поета, просвітника та громадського діяча Василя Капніста. З 1802 року він був генеральним суддею Полтавської губернії, директором народних училищ, а у 1817–1822 роках — губернським маршалом дворянства. За спогадами родини, особняк зводили для зимового перебування. Сьогодні тут розміщено літературно-меморіальний музей Івана Котляревського.
Адреса: просп. Віталія Грицаєнка, 18
ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК ПЕРЦОВИЧА
Зведений у 1890 році присяжним повіреним Перцовичем. Схожий на давній лицарський замок — з асиметричними фасадами, різною поверховістю та стрімкими лініями. Триповерхова частина переходить у чотириповерхову, створюючи виразний силует. Квартири на всіх поверхах здавалися в оренду.
Адреса: вул. Юліана Матвійчука, 40
БУДИНОК СЕЛАСТЕЛЬНИКОВОЇ
Ймовірно, найстаріший житловий будинок Полтави. Точна дата його будівництва невідома, але на плані міста 1805 року він уже позначений як дім генеральші Селастельникової. Дерев’яна споруда повністю імітує кам’яну архітектуру — рідкісний приклад майстерності того часу. І дивовижно: у будинку досі живуть люди.
Адреса: вул. Пилипа Орлика, 7
БУДИНОК ТАРАНУЩЕНКА
Збудований у 1838 році, спершу належав дружині міського голови Полтави — пані Беляєвій. Та після кримінальної справи проти Семена Беляєва за хабарництво та розтрату, майно родини, зокрема і цей будинок, було виставлено на продаж. Його придбав купець Іосиф Ейзлер, який згодом продав власнику цегельного заводу Володимиру Таранущенку — почесному громадянину Полтави та церковному старості Свято-Успенського собору. Нині частину будівлі переобладнано під офіс, а в іншій досі мешкають люди.
Адреса: вул. Соборності, 14
Ми звикли проходити повз ці будівлі, не задумуючись, що вони пережили десятки поколінь. Але саме в них — обличчя старої Полтави, її характер і пам’ять, яку варто берегти.
