Олексій Чепурко: Полтавські зупинки: правда, міфи, корупція
Друзі, сьогодні хочу поговорити про те, як легко маніпулювати громадською думкою. Особливо коли більшість не має часу розбиратися в деталях, а інформаційний шум заповнює простір. Приклад показовий — історія встановлення зупинок у Полтаві.
У 2020 році, коли я працював заступником міського голови, ми ухвалили рішення замінити старі павільйони на сучасні скляні — з назвами, табло, картою маршрутів і впорядкованою територією. Мета — створити комфорт для полтавців, які щодня користуються транспортом.
Щойно роботи почалися, у медіа й телеграм-каналах з’явилися звинувачення: “зупинки золоті”, “ціни завищені”, “у Львові такі ж по 50 тисяч гривень”. Ми перевірили — неправда.
У вартість наших зупинок входила не лише ціна павільйону, а й демонтаж старих, перевезення, укладання плитки, встановлення стовпчиків, підведення освітлення для сітілайтів і моніторів. Це давало реальну суму близько 150–160 тисяч гривень. Для порівняння — у Львові 75 тисяч коштував лише павільйон без супутніх робіт.
Правоохоронці тоді також перевіряли закупівлі. Якщо хтось завищував ціни — має відповідати за законом. Але зупинки, встановлені у 2020 році, пройшли всі процедури, за них сплачено, і вони служать полтавцям досі.
У 2023 році втрутились прокуратура та Антимонопольний комітет. Почалися суди, частину договорів скасували, недобудовані зупинки підрядник демонтував. Але — і це важливо — за них місто не платило.
Тепер кажуть, що нові зупинки коштуватимуть значно дорожче. І це вже нікого не дивує. Чому так? Бо тоді було вигідно створити ілюзію скандалу. Бо замість фактів людям підсовували маніпуляції.
Я переконався: коли не хочуть розібратися, а лише прагнуть дискредитувати — це не про правду, це про інтереси.
Тож прошу всіх: у час війни, коли інформаційний потік величезний, не поспішайте робити висновки. Перевіряйте факти, слухайте не лише гучні заголовки, а й те, що стоїть за ними. Усе завжди стає на свої місця. Бо тільки чесна розмова дає шанс на зміни.
