Полтава духовна: храми, що пережили ХХ століття
Продовжую знайомити вас із святинями нашого міста. Цього разу — про ті, що з’явилися пізніше, але стали не менш важливими символами Полтави.
Свято-Макаріївський собор
Збудований у 1903 р., через два роки після смерті купця Л. Колесникова, який заповів на нього гроші. У 1907 році прибудували другий вівтар, присвячений св. Іллі. У 30-х рр. ХХ ст., під час масових антирелігійних гонінь, ця церква продовжувала працювати, хоча її священнослужителів час від часу репресували. До наших часів храм дійшов у майже не зміненому вигляді.

Вознесенська церква
Єдиний на Полтавщині зразок класичного безбаштового тетраконха. Храм зводився як соборна церква жіночого монастиря коштом полтавського полковника Івана Черняка. Будівництво завершене 1762 року. На початку XIX ст. монастир було скасовано, а Вознесенській церкві надано статус парафіяльної. Відтоді монастирські споруди руйнувалися. 1862 року поруч була споруджена дерев'яна двоярусна дзвіниця. Є історичні згадки про те, що на цвинтарі біля церкви була похована Мотря Кочубеєва. У 30-х роках ХХ ст. храм був пограбований та сильно поруйнований. І хоч сама споруда була зареєстрована як пам’ятка архітектури, але руйнування тривали аж до 1990-х років, коли почалася реставрація.

КаКаплиця святого великомученика Юрія Переможця
Невеличку каплицю відкрито незадовго до початку Першої світової війни, 26 червня 1914 року. Це єдина у Європі культова споруда у стилі українського модерну. За цей проєкт уродженець Ромен, студент петербурзького Інституту цивільних інженерів Ігор Кальбус навіть одержав другу премію на спеціальному конкурсі. Збудували каплицю з бетонних блоків та цегли. А облицювали майоліковою плиткою ручної роботи з Опішні. У 20-х роках минулого століття каплицю сильно пошкодили, знесли купол, всередині облаштували склад паливно-мастильних матеріалів. На даний момент функціонує як релігійна споруда.

Сампсоніївська церква
Була збудована у 1856 р. у Яківцях, на місці Полтавської битви 1709 року між російською та шведською арміями як храм-пам'ятник. Через 40 років церкву розширили. А до 200-річчя Полтавської битви добудовано дзвіницю, у храмі встановили мармуровий іконостас із різьбленими орнаментами і кольоровими мозаїками, виконали розписи. У 1930-х релігійна громада церкви ліквідована, дзвіниця розібрана. Під час Другої світової війни храм поновив свою діяльність, але у 1949 р. знову був закритий, а приміщення передали заповіднику „Поле Полтавської битви“. Храм перетворили на склад. Через зруйновану покрівлю і вибиті шибки всередину потрапляла волога, внаслідок чого втрачено частину внутрішніх розписів храму. Свою діяльність церковна громада відновила у 1993 р., після реставрації культової споруди.

Ці храми — свідки непростого ХХ століття.
Вони нагадують, що Полтава завжди відроджується — після втрат, забуття і часу.
