рекомендую книгу Сергія Жадана «Інтернат»
Книги часто приходять до нас не випадково. «Інтернат» Сергія Жадана я купив через назву. Бо сам — виходець з інтернату, і слово це для мене не просто літературний образ, а частина життя.
Я очікував побачити знайомі деталі — запах коридорів, голоси дітей, атмосферу замкненого світу, де формуються характери. Але виявилося, що Жадан говорить значно ширше. Він пише не стільки про школу, скільки про людину, яка змушена робити вибір, коли довкола війна. Про те, як місця, де ми виросли, стають іншими, коли поруч гримлять вибухи.
Це важка книга. Не через стиль — він у Жадана, як завжди, точний і живий. А через правду. Вона болить. Бо війна — не десь «там», вона серед нас. У людях, які намагаються вижити, вчителях, які не знають, що казати дітям, у тих, хто йде додому крізь зруйновані квартали.
Іноді я рекомендую книги, якими хочу поділитися з вами. «Інтернат» — одна з них. Вона залишає слід і змушує ще глибше відчувати те, що переживає Україна.
Закриваючи останню сторінку, я подумав: треба ще більше цінувати кожен день, кожну людину поруч. І робити все, щоб наблизити перемогу. Бо тільки вона дозволить нам перетворити цей біль на пам’ять — і будувати країну, де слово «інтернат» звучатиме не як символ самотності, а як нагадування про шлях, який ми разом подолали.
