Чому я все ще допомагаю армії

Хотів  би роз’яснити деякі моменти з цього приводу.

Я чудово пам’ятаю 2014 рік, коли на власні очі бачив, як все це відбувалося. Ніхто не готувався до війни. Звичайно, на складах були якісь запаси, але  всі  вже фізично та морально застарілі. Проте, рівень патріотизму бійців зашкалював, хоча тоді в нас не було майже нічого: ні нормального обмундирування, ні якісного харчування, не кажучи вже хоч про якесь сучасне обладнання.

 В той час без допомоги волонтерів обійтися було ніяк.

А ось українська армія 2018 – 2019 року – це дійсно потужна військова сила, яка  взута, одягнена, екіпірована, нагодована та забезпечена всім необхідним згідно норм Міністерства оборони і міжнародних норм. Я часто спілкуюся з хлопцями, які зараз перебувають  в зоні  АТО,  іноді, навіть їжджу до своєї рідної 93-ї окремої механізованої бригади, і на власні очі бачу, що те, що було, і як є зараз - це абсолютно різні речі.

Чому ж допомагаю? Тому, що сам був мобілізований, воював, і пам’ятаю цінність допомоги, насамперед, психологічної. Невід’ємною частиною волонтерської діяльності  є забезпечення відчуття  “зв’язку” з домівкою. Бійці перебувають в умовах постійного напруження. Волонтерство - це не лише постачання матеріальних речей. Це, не рідко, організація творчих вечорів, на яких хлопці та дівчата, хоч на годину, можуть “відпочити душею”.

І, без жодних заперечень, любов до домашніх смаколиків  ніхто не відміняв. Хлопці з величезним задоволенням отримують, наприклад, великодні кошики разом з дитячими поробками та чуттєвими вітаннями у власноруч створених листівках.  І мені дуже приємно, що до волонтерських справ долучаються наші діти, які розуміють, що їхнє спокійне і, як не банально звучить, щасливе сьогодні і завтра – залежить від наших захисників.

Хоча зараз Україна має потужний військовий комплекс, але потреби завжди були, є і будуть. Є потреби специфічні, є потреби окопно-бліндажні, тому що лінія зіткнення постійно переміщується. Перебудовуються позиції, ВОПи та окопи. Для того, щоб займатися інженерними спорудами, є постійна потреба в будівельних матеріалах – скобах, плівці, інструментах, лопатах - "американках", сокирах та держаках до них, мішках, шинах, гвіздках, насосах для води, автокомпресорах, бензопилах, та запчастинах до них, цепах чи маслові. Звичайно, що цим держава забезпечує армію, але в таких умовах термін служби будь-яких допоміжних засобів - передбачити практично неможливо. Тому найефективніший та найшвидший спосіб отримати необхідне - зв’язатися з волонтерами.

Також, постійно виникають питання з запасними частинами та ремонтом автомобільної волонтерської техніки. Я чітко знаю, що до цього часу на Сході працює дуже багато УАЗів – «таблеток», а в бойовій обстановці, реально, ні ходова, ні інші речі, практично не витримують, та постійно потребують ремонтних робіт. А, оскільки, автомобілі надані волонтерами, то в державі вони навіть на обліку не стоять. Тому, необхідні ключі та запчастини закуповують та доставляють волонтери. А про ремонт танків та іншої бойової техніки піклується держава.

Ще медицина. І не тому, що медичні підрозділи Збройних Сил мають слабке забезпечення. А тому, що аби виписати, замовити,  придбати та надіслати “нестандартні” ліки – необхідний час, якого майже немає, бо мова, іноді, йде про лічені дні, чи, навіть, години. Держава виділяє стандартний набір медикаментів, але щось може закінчитися, комусь не підходять ліки, щось, банально,  загубиться чи розіб’ється, щось промокне під дощем… і таких варіантів безліч. Тому, періодично, відправляються посилки з необхідними медикаментами - в першу чергу кровоспинними та протизапальними. Також, завжди в потребі є медичні ноші, на яких виносять з поля бою поранених.

Підсумовуючи, варто взяти до уваги  й те, що бажаючих допомогти українській армії, порівняно з 2014 роком значно зменшилось. А потреба є. Тому, відмовитися від волонтерства - ми просто  не можемо!

Ось тому і “волонтеримо”. Знаємо, що в наших силах допомогти, так тоді, чому б це не зробити? Разом з Юлією Солодкою, Геннадієм П’ятаком, Сергієм Гасановим, Світланою Сергійко, Ігорем Миколаєнко та багатьма іншими небайдужими людьми допомагали, допомагаємо, і будемо допомагати, збирати, випрошувати та платити до тих пір, допоки це буде потрібно хлопцям і дівчатам на передовій, які чітко знають, заради чого вони на Донбасі.