Трагедія, що змінила життя

20-річний хлопець приніс додому гранату, вибух якої призвів до непоправних наслідків. Сам хлопець загинув на місці, а шестеро сусідських дівчат віком від 6 до 16 років отримали травми різного ступеня тяжкості.

Найбільше постраждали від вибуху Ярослава Лакатош та Каріна Матявіна. 16-річній Ярославі Лакатош лікарям довелося ампутувати обидві нижні кінцівки. А от 14-річній Каріні осколок від вибуху пошкодив мозок.

Я хочу подякувати усім небайдужим, хто допоміг не лише технічно та морально, а й надав оперативно матеріальну допомогу, що дозволило лікарям зробити усе можливе, щоб врятувати життя та зберегти здоров'я молодим дівчатам.

Хочу більш детально розповісти про те, як склалася доля дівчат після страшних подій у їхньому житті. З дозволу лікарів Каріна Матявіна, не зважаючи на юний вік, стала мамою. А Ярослава Лакатош знайшла себе у спорті.

Сила духу та нові звершення

Більше хочу розповісти про Ярославу. Я вражений силою духу та жагою до життя цієї юної дівчини. Ярослава вже у серпні 2016 року отримала протези і почала наново вчитися ходити та проходити реабілітацію після ампутації кінцівок.

Під час візитів до Харкова лікар-реабілітолог порадив Ярославі звернутися до центру “Інваспорт”. Основним напрямком роботи системи «Інваспорт» є реабілітація інвалідів засобами фізичної культури і спорту, їх інтеграція в суспільство. Хоча центр дає суттєво більші можливості для тих, хто має хороші спортивні задатки. Нашій Ярославі пощастило і дівчина почала займатися спортом.

І вже навесні 2017 року Ярослава спробувала себе в паралімпійському волейболі. А восени цього ж року Ярослава виступила у складі жіночої паралімпійської збірної з волейболу на Чемпіонаті Європи в Хорватії. Наша паралімпійська збірна виборола срібні нагороди.

Ярослава постійно відвідує місто Дніпро, де проходять тренування Національної збірної України з параволейболу. Дівчина активно готується до чемпіонату світу, що відбудеться у Китаї.

Також у Ярослави підписаний контракт з центром “Інваспорт”. Спортсменка отримує достойну заробітну плату,не полишає спортивного розвитку, постійно наполегливо тренується, бо попри все пережите вона має сенс життя — свою донечку.

Окрім того, що Ярослава постійно тренується, їздить на змагання та виборює перемоги для України, вона ще й навчається на першому курсі Полтавського юридичного коледжу.

Нам є ким пишатися, і на кого рівнятися!

Не припиняю гордитися цієї молодою дівчиною, яка втратила кінцівки, але не припиняє бути сильною, та попри всі випробування долі не втрачає жагу до життя. Маючи незламну силу духу, Ярослава йде до своєї мети і не зупиняється перед труднощами.

Її нестримна енергія, непокора та незламність духу — це приклад, який беруть її друзі. А вони частенько навідують Ярославу, адже її історія — це авторитетний приклад для кожного, щоб не здаватися, а йти вперед до своєї мети.

Особисто я в захваті від успіхів та від конкретних кроків, які дівчина зробила, щоб жити повноцінним життям. Переконаний, що життєва історія юної спортсменки надихне багатьох з нас до нових життєвих звершень. Такі історії повинні бути прикладом для кожного з нас. Яся не здається, не втрачає впевненості у своїх силах, доводить, що повноцінна людина — це перш за все людина, сильна духом. І саме сила духу свідчить, наскільки дівчина, маючи фізичні вади, здоровіша за багатьох дужих співвітчизників.