Розвиток спорту — не обов'язок держави, а відповідальність кожного з нас

Після закриття Зимових Олімпійських ігор у Пхьончхані, у бік української збірної посипався шквал критики. Тільки ледачий не обговорював її низький результат на Олімпійських іграх. Переважна більшість коментаторів — це активісти та громадські діячі, які критикували державу за невтішні результати нашої збірної.

Звичайно, і в мене є бажання висловити точку зору з приводу цієї ситуації. Насамперед, хочу звернутися до активістів місцевого рівня. До речі, більшість з них мають пряме відношення до влади (депутатські мандати місцевих рад, наприклад), а таким чином, і до держави. У відповідь на закиди: “А держава повинна...”, “А влада має...”, хочу запитати: -”Шановні, Ви серйозно? Ви серйозно вважаєте, що держава повинна робити все, або майже все, замість вас?”

Держава відповідає за розвиток фізичної культури та підтримку спорту на міжнародному рівні. А ось прищеплення фізичної культури з дитинства, доведення спортсменів до професійного рівня — це прерогатива місцевої влади та небайдужих людей, які мають бажання та фінансові можливості підтримувати і розвивати спорт. До речі, в Сполучених Штатах, яким на змаганнях будь-якого рівня не бракує нагород найвищого ґатунку, підготовка спортсменів ведеться на рівні шкіл, коледжів та університетів, переважна більшість яких — приватні.

На мою думку, майбутні здобутки спортсменів залежать від можливості, а головне - бажання допомагати дітям в усіх аспектах спортивного розвитку. Погодьтеся, держава не повинна будувати олімпійський басейн довжиною 50 метрів, якщо місцева влада не в змозі довести до ладу, наприклад, басейн на Юрченка, який у Полтаві не можуть добудувати з 2012 року. Лише від влади на місцях залежить, чи буде в майбутніх олімпійських збірних професійне поповнення.

За три роки моєї роботи на посаді голови Новосанжарської РДА, одним із пріоритетних напрямків роботи став розвиток дитячого спорту. Відчуваю неабияке бажання брати участь у спортивному вихованні підростаючого покоління.

Подарунком долі не тільки для мене, а й для дітлахів району, стало знайомство з професійним баскетболістом. Одного разу до мене на прийом прийшов тренер з баскетболу (колишній тренер однієї з професійних команд першої ліги), який вимушений був залишити тимчасово окуповані території України і перебратися до нашого району. І ось вже два роки Новосанжарська ДЮСШ готує майбутніх баскетболістів. Маленька дітвора 1-2 класів має неабиякі спортивні досягнення на регіональному рівні.

Окрім того, я довгий час мріяв долучити до спортивного виховання наших дітей професійного футбольного тренера. І це мені вдалося. Провівши багато перемовин, ми змогли залучити в ДЮСШ професійного дитячого тренера з футболу з міста Полтава. Витрати на проїзд тренера погодився взяти на себе місцевий підприємець.

Мене переповнює гордість за вихованців ДЮСШ, які вже через рік тренувань стали учасниками обласної дитячо-юнацької футбольної ліги. Та не просто учасниками, а складають достойну конкуренцію сильним та давно сформованим дитячим футбольним школам Полтави. А це не тільки майбутнє достойне поповнення аматорських команд, а і, маю надію, професійних українських клубів. А, можливо, і збірної України.

Ми всі звикли чекати й вимагати чогось від держави, але якщо кожен з нас не буде робити певних кроків, в тому числі і з розвитку дитячого спорту, то не потрібно критикувати українські збірні та чекати від них перемог.