Дорогами Донбасу
Разом з полтавським волонтером Наталією Костіною та волонтером з Києва Тетяною Корбут провели останній вікенд на Донбасі, в зоні проведення Операції Об'єднаних Сил.
Майже 1300 км за два дні, шість точок розвантаження волонтерської допомоги, п’ять різних військових підрозділів, купа зустрічей, рукостискань та ностальгічно-емоційні відчуття перебування на «нулі».
Давно я не був на Сході… Місцями, при переїздах, траплялись знайомі мені з часів початку російсько-української війни маршрути: Покровськ, Новогродівка, Карлівка, Селідове – в’їздну стелу якого, ми з хлопцями розфарбували в жовто-сині кольори ще влітку 2014-го.
Багато що змінилося на краще за сім років: стан доріг, благоустрій в прифронтових селах, стан технічного забезпечення армії. А щось залишилося незмінним на лінії розмежування – депресивність населених пунктів, проблеми в забезпеченні бойових підрозділів медикаментами, питною водою і, навіть, продуктами. А ще - постійна волонтерська підтримка нашої армії.
Так, ще є волонтери, які не залишили справу допомоги нашим військовим. Вони збирають кошти, вишукують, домовляються, знаходять, а потім відправляють або відвозять те, чого не вистачає нашим захисникам на передовій.
Наприклад ми везли медикаменти, електричний кабель, гвіздки, скоби, будівельну плівку, утеплювач, сокири, кувалди, лопати, бензопили, мішки, маскувальні сітки, чай, каву та домашні смаколики. Плюс до цього такі потрібні напередодні зими ковдри, шкарпетки, рукавички…
Волонтерська допомога - це не забаганки, це реальність. Саме зараз у мене на столі лежить список потреб від старшини однієї із рот, де ми побували. Тому всім, хто захоче допомогти, буду вдячний.
Потужні волонтери, громадські організації та фонди займаються технічним забезпеченням підрозділів на «нулі». Це квадрокоптери, планшети, ноутбуки, монітори, потужні тепловізійні камери відеоспостереження для створення систем антиснайперських комплексів. Адже, сучасна війна вимагає сучасної техніки, яка допомагає зберегти життя наших бійців.
Я побував на такому ВОПі, де спостереження та бойове чергування ведеться не з окопу, а з бліндажу за допомогою двох великих моніторів через дві камери. Все оснащено за волонтерські кошти та, навіть, власні кошти бійців взводу. Але наскільки ж така організація бойових чергувань покращує умови служби наших воїнів і убезпечує від шкоди їх життя. І такі системи потрібні по всій лінії фронту, щоб мати змогу давати ефективну відсіч окупантам з мінімізованими до максимуму втратами в наших збройних силах.
Тож ще раз — якщо бажаєте долучитись — телефонуйте, пишіть, заходьте.
А взагалі бойовий дух побратимів мені сподобався – високий і вмотивований. Вони знають, що роблять, кого захищають і хто ворог. А ми будемо намагатися допомагати. Разом переможемо!
