Не з нашим Щастям
Сумна історія про воду і про щастя
На початку червня мене запросили в село Щасливе. Це звичайне невелике мальовниче українське село на Чутівщині, де проживає трохи менше 200 людей. Запросили, щоб розповісти про свою проблему і звернутися за допомогою. А проблема, насправді, серйозна - близько десяти років село живе без питної води. Детально я писав про це тут.
Звичайно, я пообіцяв людям зробити все, що від мене залежить, щоб допомогти вирішити проблему. І все, що від мене залежить, я зробив. А саме: я домігся, що село Щасливе було включено до обласної програми “Питна вода Полтавщини” на 2021 рік. Я переконав колег-депутатів виділити 375 тисяч гривень для вирішення проблем з питною водою в Щасливому.
Здавалося — справу зроблено. Але керівники та депутати Чутівської селищної ради її завалили. Вони відмовили у співфінансуванні цього проекту. У них було вісім мільйонів гривень додаткових коштів! І на що вони їх витратили? Знайшлись півтора мільйона гривень на ремонт доріжок, десятки тисяч на ремонт паркану, півмільйона на день селища.., а на питну воду для людей — зась.
Особливо здивувала позиція селищного голови, який для вирішення проблеми пообіцяв викопати в селі три колодязі. Колодязі замість водогону — це, звичайно, рішення рівня ХХІ сторіччя. Залишилось тільки замовити у Ілона Маска пральні машинки, куди воду заливають прямо з відра. А ще назавжди забути про душ, про можливість мити руки проточною водою під час пандемії, про користування унітазом...
Але не всі в нашій історії виявились нещасливими. Селищний голова, наприклад, виграв у лотерею і, тепер їде до Польщі. Хоч комусь щастить!
Що ще я можу сказати мешканцям Щасливого. І не тільки їм. Колись будуть наступні вибори. ДУМАЙТЕ!
