Українські можновладці ніяк не дочекаються розпродажу земельних «закромов родины», а що в тих «закро

Згідно закону, «Державний земельний кадастр – це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами». На думку авторів законопроекту депутатів В.Бевзенка (Партія регіонів), Р.Лук’янчука (БЮТ) і Р.Ткача (НУ-НС), даний закон гарантує права власників і землекористувачів, раціональне використання і охорону земель, а з прийняттям восени закону про ринок землі реформу буде завершено і з наступного, 2012 року… Те, що може розпочатися з наступного року, якраз і викликає тривогу і занепокоєння.

У нас прийнято хвалитися, що обсяги українських чорноземів найбільші у світі. Однак запитайте у найвищої влади, що лежить в основі таких оцінок, і - ніхто не дасть відповіді. За 20 років незалежності в Україні так і не спромоглися налагодити об’єктивний облік основного загальнонаціонального багатства, організувати високоякісне стеження за його станом.

Гігантська загальнодержавна програма з розпаюванням землі здійснювалася на основі даних, отриманих при картографуванні грунтів СРСР ще в 50-і роки минулого століття! Саме тоді були створені карти грунтів масштабів 1:10 000 і 1:25 000 на всі сільськогосподарські райони Радянського Союзу. Ця ж, піввікової давнини інформація, буде використана при сучасному бонітуванні і оцінках землі, як і передбачено законом про Державний кадастр. Звісно, що на такій базі скласти об’єктивну характеристику про кількість і якість грунтів абсолютно неможливо. Отже, наші олігархи-можновладці ждуть-не дочекаються можливості почати розпродаж земельних «закромов родины», а що в тих «закромах» - уяви не мають.

Для оцінки сучасного стану сільськогосподарських земель має бути створена новітня карта грунтів України у масштабі не менше 1:10 000. До речі, я зі своїми колегами директором ДНВП «Полтавський геодезичний центр» Василем Лемиком і кандидатом технічних наук Адамом Гожим вже багато років піднімаємо цю проблему на наукових конференціях, а також у пресі. Зокрема, 30 квітня 2009 року в газеті «Дзеркало тижня» була розміщена наша публікація «Вкладений мільйон повернеться мільярдом», а 24 липня 2009 року в газеті «Урядовий кур’єр» - стаття «Земля без охорони».

Геодезичну планово-висотну основу для сучасної карти грунтів України повинна створити Національна служба геодезії і картографії, яку, в свою чергу, по суті, ще треба сформувати. Для виконання тематичної ґрунтознавчої частини карти і подальшого моніторингу продуктивних земель потрібно заснувати Національну службу стеження за станом земель. Лише за цих умов можна забезпечити ефективне використання нашого основного природного ресурсу водночас із правильною експлуатацією, дбайливим, господарським ставленням, що сприяє збереженню і відновленню родючості грунтів.

Чи можна здійснити даний обсяг робіт до 2012 року, з початком якого влада наміряється запровадити ринок землі? Звичайно ж – ні, але «ініціаторів реформ» це не хвилює. Чому? – неважко зрозуміти.

Очевидно, що метою реформування земельних відносин має бути підвищення ефективності аграрного виробництва, відродження багатогалузевого великотоварного виробництва - тваринництва, овочівництва, садівництва, організація переробних підприємств, подолання безробіття на селі, наповнення місцевих бюджетів коштами, необхідними для вирішення наявних соціальних проблем. Втім хто сказав, що цього можна досягти лише за обов’язкової умови вільного ринку землі? Навпаки - найкращі досягнення в агропромисловому виробництві сьогодні демонструють ті країни, де відсутня приватна власність на землю сільськогосподарського призначення! І це закономірно. Маючи землю у своїй власності, держава на основі довгострокової оренди і регулювання земельного податку забезпечує необхідні інвестиції в найпередовіші технології АПК.

Пригадую виступ відомого аграрія з Черкащини керівника ТОВ «Маяк» Миколи Васильченка на парламентських слуханнях «Земля в українській долі…» Він, зокрема, зауважив: «Нині американські економісти вважають, що приватна власність на землю є головним гальмом подальшого розвитку сільського господарства США.»

У листопаді 2006 року у складі парламентської делегації України мені довелося побувати в Сполучених Штатах Америки для вивчення досвіду виробництва біопалива. До речі, за рахунок біоетанолів на основі переробки зерна кукурудзи США вже на той час компенсували 20% потреб у бензинах для автомобілів. Між іншим, собівартість літра такого екологічно чистого пального складала 1 долар 5 центів, тоді як бензину – 2,5 долари. Залишається лише позаздрити, як американці реагують на світове подорожчання нафти, скорочення її запасів, вирішують проблему заощадження власних енергоресурсів.

Так от, знайомлячись із господарством одного фермера у штаті Айова, я поцікавився, скільки у того землі. Фермер сказав – 136 га, які дісталися йому у спадок від діда-прадіда, додавши, що крім цього орендує таку ж площу за дві сотні кілометрів від садиби. - А чому не купуєш ту землю, чи іншу? – Тому що ніхто не продає, - була відповідь. Навіть держава має великі проблеми при купівлі землі для загальних потреб.

Чи знають наші «реформатори» про наслідки запровадження вільного обігу продуктивних земель? Переконаний – знають. Тому й уникають публічних дискусій на цю тему. Ось приклад. 30 березня фракція СПУ запропонувала сесії Полтавської обласної ради розглянути проект звернення до Президента, Голови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України. Воно зводилося до наступних вимог:
1. Невідкладно продовжити мораторій на продаж сільськогосподарських земель, аж до прийняття необхідних законодавчих актів, які регулюватимуть земельні відносини.
2. Провести детальну інвентаризацію земель, визначити правовий статус окремих ділянок, які можуть бути об’єктами товарно-грошового обігу.
3. За обставин, коли частина власників землі виявляють бажання продати свої паї, Законом України «Про ринок землі» передбачити право їх купівлі виключно державою з подальшим наданням у довгострокову оренду як фізичним, так і юридичним особам, у тому числі фермерам і сільгоспкооперативам – колективним господарствам власників земельних і майнових паїв.
4. Запровадити сувору кримінальну відповідальність за порушення мораторію на продаж сільськогосподарських земель, а також незаконне їх привласнення. Нелегально відчужені або використані не за цільовим призначенням ділянки землі повернути до державної власності.

Однак зусиллями фракції Партії регіонів включення питання до порядку денного було заблоковано, при тому, що пропозицію соціалістів підтримали 45% присутніх на сесії депутатів, у тому числі 21% фракції ПР, 80% - «Батьківщини», 75% комуністів і т.д.

У повному складі не голосували «за» лише представники НПУ В.Литвина і депутати «Нашої України» В.Ющенка. Хочу нагадати «ура-патріотам» слова Тараса Шевченка, якого вони так полюбляють цитувати:
Ви, розбійники неситі,
Голодні ворони,
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте.
Стережіться, бо лихо вам буде.
Тяжке лихо…

Торгівлю землею Великий Кобзар порівнював з торгівлею людьми, пророкуючи, що подібне гендлярство до добра не призведе.

Яка вартість української землі? Ті, хто намічає організувати її розпродаж, вже давно оцінюють можливі дивіденди і виручку. Між тим ще наприкінці ХІХ століття всесвітньовідомий вчений, основоположник ґрунтознавства В.В. Докучаєв на основі досліджень, проведених на території Полтавщини, неодноразово роз’яснював тодішній імперській владі, що чорноземний грунт «составляет коренное, ни с чем несравнимое богатство, дороже любой нефти, любого каменного угля, даже золотых и железных руд; в нем извечное неисчерпаемое богатство».

За результатами останніх опитувань сьогодні майже 80% українців виступають проти продажу сільськогосподарських земель. І цей відсоток постійно зростає. Прості люди добре розуміють, що перетворення землі в товар - предмет спекулятивного обігу неминуче призведе до швидкого обезземелення і остаточного зубожіння українських селян, виведення з-під контролю, а по суті - втрати Україною мільйонів гектарів найцінніших земель, які є основним національним багатством і ресурсом.

Цього допустити не можна! Земля, як і визначено Конституцією, повинна назавжди залишатися власністю усього Українського народу. В цьому – запорука економічної незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України.