Коли мешканці гуртожитків врешті-решт зможуть приватизувати свої кімнатки?
Двояке враження склалося від парламентських слухань на тему «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків: проблеми та шляхи їх вирішення», які відбулися 21 травня ц.р.
З одного боку, добре, що навіть у нинішні складні для України часи влада звертає увагу на такі болючі для людей питання. А з іншого - не покидало відчуття, що цей захід організовано, скоріше, для «галочки», аніж заради пошуку реальних шляхів розв’язання проблеми, винесеної на порядок денний.
Ілюстрацією цього було те, що парламентські слухання відбувалися за присутності лише кількох народних депутатів і чиновників Кабміну. Та ще судових органів, які навіть не зволили виступити перед численними учасниками – представниками місцевого самоврядування, громадських організацій, мешканцями гуртожитків з усієї України.
Між іншим, не було на слуханнях і голови парламентського комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики нардепа-комуніста С.Кілінкарова. Як не було й ще одного «захисника народу», котрий мав би опікуватися проблемами проживаючих у гуртожитках, - Голови спецкомісії Верховної Ради з питань приватизації комуніста Є.Мармазова.
Але про все по порядку.
Відповідно до Конституції, кожен громадянин України має право на житло. Декларуючи це право, держава Законом "Про приватизацію державного житлового фонду", прийнятим ще в далекому 1992-му, дозволила громадянам приватизувати надані їм квартири. Чим щасливчики в абсолютній більшості вже скористалися, а багато з них за різних обставин встигли й продати-перепродати приватизоване житло.
Дещо іншим було ставлення неньки-держави до тих своїх громадян, котрі жили в гуртожитках. Певний час про них просто не згадували. Аж ось у 2008 році Рада прийняла Закон №500 «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Відповідно до нього, громадянам, що не мають власного житла, але які на законних підставах проживають у гуртожитках і зареєстровані в них понад п’ять років, надано право реалізувати свої житлові права шляхом приватизації жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, де вони мешкають.
На сьогодні, за даними Держкомстату, в Україні 9561 гуртожиток. Під дію Закону №500 підпадають понад 3370 гуртожитків, у тому числі 761 - державної власності, 1957 – комунальної, а ще 654 – незаконно привласнених включенням у статутні капітали раніше приватизованих підприємств.
Загалом у гуртожитках, на яких поширюється дія Закону №500, проживає понад 450 тисяч осіб (кожен сотий громадянин України!).
На виконання Закону №500 мала бути прийнята Державна програма передачі всіх гуртожитків, на які закон поширюється, з державної і приватної - у комунальну власність, аби потім їхні мешканці змогли скористатися своїм правом на житло. Наразі програму досі не затверджено. Натомість з’явився Закон №4995 від 21.06.2012 про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки, яка стосується лише мешканців гуртожитків державної власності, на котрих поширюється дія Закону №500. На її основі в областях розробили регіональні програми.
Здавалося б, справа зрушила з місця, аж не тут то було.
Скажімо, в Полтавській області налічується 142 гуртожитки, які підпадають під дію Закону №500. Обласною програмою протягом 2012-2015 років передбачено передати у власність територіальних громад 40 гуртожитків. Загальний обсяг фінансування становить 43,8 млн. грн. - по 21,9 млн. грн. з державного та місцевого бюджетів.
Як же виконується ця програма? На 2012-2014 рік було заплановано до передачі громадам 30 гуртожитків, передано ж лише 7. І подібна ситуація в усіх областях України.
Власне, по-іншому й бути не могло, за умов, коли у 2013 році програма не фінансувалася. Як пояснює влада - через обмежені можливості Держбюджету. А на поточний рік коштів на її виконання взагалі не передбачено…
Не менш сумна картина щодо гуртожитків, які свого часу були незаконно приватизовані шляхом включення у статутні капітали різноманітних фірм. Кабмін досі не розробив програму передачі таких гуртожитків у власність громад. Незаконні хазяї начебто й не проти їх передати, але не безоплатно, а за 100% компенсації. При цьому повсякчас нехтується вимога Закону №500 про мораторій на продаж таких гуртожитків, що ще більш ускладнює реалізацію їхніми мешканцями права на осібне житло.
Хочу привернути увагу до ще однієї вкрай важливої проблеми, про яку я говорив у своєму виступі на парламентських слуханнях: як живеться мешканцям гуртожитків у «хоромах», котрі вони не можуть приватизувати, але де змушені існувати десятки років? В умовах, коли часто-густо власники, які прихватизували ці будівлі (разом з їхніми жильцями, як невесело жартують мешканці «общаг»), усілякими способами спонукають людей виселятися зі своїх помешкань.
У хід іде все: підняття до космічних висот плати за проживання, відсутність будь-якого ремонту, тобто створення нетерпимих, часто навіть небезпечних умов для проживання. А люди змушені там вікувати, бо іншого житла не мають. Як і коштів для його придбання чи оренди. І там вони народжують своїх дітей, з роками одружують їх, виховують онуків, старіють. Без жодної перспективи пожити по-нормальному - щоб і кухня своя, і душ, і…
А ми говоримо про конституційне право на житло…
Тож учасники слухань абсолютно справедливо вимагали від Верховної Ради і Кабміну вжити справжні, а не декларативні заходи для забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. І не в далекій перспективі, а негайно.
Це необхідно і можна зробити - були б лише у влади воля і бажання допомогти своїм нужденним громадянам.
Степан БУЛЬБА,
голова фракції СПУ в Полтавській обласній раді,
голова постійної комісії з питань житлово-комунального господарства