Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» потребує змін

Законодавче неврегулювання створює проблеми на практиці

До Міністерства праці та соціальної політики України надходить чимало звернень з проханням роз’яснити: хто і за яких умов має право на проходження альтернативної (невійськової) служби, куди для того слід звертатися і де саме потому проходитиме служба.

Законодавство передбачає, що якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, то його мають замінити альтернативною службою.

Закон України (ЗУ) «Про альтернативну (невійськову) службу» прийняли ще у грудні 1991 року. На сьогодні він застарів, тому потребує комплексного оновлення, зокрема, — структура Закону, в якому статті не мають назв.

Відповідно до ЗУ альтернативна служба — служба, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. Закон визначає порядок направлення громадян на альтернативну службу під час оголошення призову на строкову військову службу, а також у випадку призову громадян на проходження військових зборів.

Альтернативна служба — реалізація конституційного права громадян

Нинішня воєнно-політична обстановка спонукає до внесення змін до законодавства з метою збільшення можливостей оперативно приймати рішення щодо комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань особовим складом.

Чинна редакція ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає можливостей і порядку направлення на альтернативну службу громадян у випадку проведення мобілізації або призову на строкову військову службу в особливий період.

Результат: випадки направлення громадян, релігійні переконання яких не допускають виконання військового обов'язку, та які належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, на військову службу, що суперечить їхньому конституційно закріпленому праву на свободу совісті та змушує звертатися до судових органів з метою захисту своїх прав.

Ця проблема актуальна не лише для України. Згадаймо хоча б справи Баятян проти Вірменії, Бухаратян проти Вірменії, Цатурян проти Вірменії, Стефанов проти Болгарії, Ерчєп проти Туреччини. Саме на підставі таких справ, в умовах недосконалості чинного законодавства, наші суди виносять рішення на користь конституційних прав віруючих громадян України. На сьогодні ці питання — предмет розгляду національних судів, які можуть трактуватися як порушення Європейської Конвенції з прав людини.

Така ситуація потребує законодавчого вирішення шляхом прийняття нової редакції Закону, в якій пропонується усунути наявні законодавчі недоліки. Зокрема, щодо правил законодавчої техніки, та пробіли, які перешкоджають реалізації конституційного права громадян України на заміну військового обов’язку альтернативною службою у відповідності до міжнародних стандартів.

Моя позиція

Задля забезпечення конституційного права громадян на проходження альтернативної служби у разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить їх релігійним переконанням та для уніфікації строків подання заяв про направлення на альтернативну службу, подав даний Законопроект. Його прийняття дозволить:

·        Створити необхідні правові механізми з метою врахування правил законодавчої техніки та для всебічного забезпечення реалізації громадянами права на свободу світогляду та віросповідання.

·        Засвідчити здатність України забезпечити міжнародні стандарти захисту прав людини у сфері військового обов’язку.

·        Дозволить уникнути небажаних судових позовів проти України до Європейського Суду з прав людини.