Хто говорив про «зраду»? Перший тиждень роботи у коаліції

 Голосування за відставку Арсенія Яценюка і неголосування за програму уряду

Цим своїм голосуванням я виконав вимогу суспільства щодо зміни керівника уряду. Звісно, парламент мав відправити Яценюка у відставку ще минулого року. Але процес штучно затягнули, що зокрема і спричинило розпад широкої коаліції. Після цього голосування Яценюк таки пішов. Можливо, не все у його діяльності на чолі уряду було всуціль негативним, проте ні розуміння його реформ з боку народу, ні підтримки у стінах парламенту він вже не мав.

Чи була ідеальною кандидатура Володимира Гройсмана на пост прем’єра? Однозначно — ні. Проте жодна інша людина не знайшла у нинішньому парламенті 226 голосів на свою підтримку. Він отримав шанс зреалізувати своє бачення виведення країни із кризового стану. І на це у Гройсмана не більше 100 днів. Слід розуміти, що для нинішньої влади це прем’єрство — останній шанс. Інакше вона піде шляхом Януковича та його соратників.

До цього своєрідним «громовідводом» був Яценюк, на якому акумулювалися усі злість та незадоволення українців. Тепер «камікадзе» пішов, а Порошенко отримав іще більше влади. Адже Гройсмана в українському політикумі сприймають не інакше як людину президента. Хоче Порошенко більше влади? Нехай отримує! Але хай використовує цю владу на користь країни, а не корпорації «Рошен» — я відверто в очі кажу це колегам по коаліції.

Так само відверто я говорю, що не голосував за Програму уряду. По-перше, вона — ні про що. По-друге, ухвалення Програми дій уряду дає йому індульгенцію на рік, із чим я не згоден. Я одразу обумовив, що підставив плече існуючій більшості лише на 100 днів, а далі, як у нас на Полтавщині говорять, «до першого зальоту». Або за цей час люди дійсно відчують зміни, або народ, зрештою, змете і нинішню Верховну Раду, і президента Порошенка. І перевибори таки будуть, але вже водночас і парламентські, і президентські.

Голосування за обрання Андрія Парубія головою Верховної Ради.

Це голосування, яке я робив дійсно від щирого серця. Адже вперше в історії незалежної України головою парламенту обрано українського націоналіста. Хто б що не говорив про Парубія, але його біографія — це історія боротьби за справжню українську державу: від «Революції на граніті» до Революції Гідності.

Я вірю, що Андрій Парубій стане головою для усієї ради, а не для окремих фракцій і згуртує навколо себе усі українські сили, які є у кожній фракції парламенту (за винятком хіба що «Опоблоку»). Потрібно оперувати тією владою, яка є сьогодні. Поганий нинішній парламент? Напевне, так. Проте він однозначно кращий за попередній. Тому що має не проросійську, а проєвропейську більшість.

Крім того, давайте не забувати, що у нас все ж парламентсько-президентська республіка. І голова Верховної Ради має не меншу вагу, ніж Президент. А ще я маю таке передчуття, що Андрій Парубій використає своє право згідно Конституції і стане виконуючим обов’язки Президента, коли Порошенко тікатиме слідом за Януковичем.

Із вірою у краще, вірний українській державі — ваш Юрій Бублик.

P.S. Щодо «зради» хочу нагадати: коли постало питання, до якої фракції входити — «Народного Фронту» чи «Блока Петра Порошенка», я згадав останню передвиборну кампанію. Тоді я був узгодженим кандидатом від трьох політичних сих, в тому числі й від БПП. Тому й вибір випав на цю фракцію (фото агітплаката внизу).