29.03.2016 | 12:28

Березневий прийом громадян: які проблеми турбують людей найбільше?

 Сьогодні провів традиційний особистий прийом громадян за попереднім записом. Зазвичай на такий прийом записується 20-30 чоловік, тож сьогоднішній день теж не став виключенням.

 З кожним разом проводити такі прийоми громадян особисто мені все складніше і складніше, переважно у моральному плані. Доводиться виконувати роботу порадника, психолога, священика, тому зазвичай добу доводиться «відходити» від спілкування з відвідувачами та знайомства із їх бідами. Знову ж таки, з кожним разом все більше звернень з проханням матеріальної допомоги — дається взнаки загальне зубожіння людей.

Ось є у Полтаві вул. Глущенка. Вже біля 20 років її мешканці вимагають у міської влади «покращити стан дорожнього покриття», а точніше сказати — побудувати дорогу! Бо як весна чи осінь, то люди пакети на ноги намотують, щоб пройтися по вулиці — дороги немає взагалі. Минулого року на звернення мешканців завіз на цю вулицю 3 вантажівки щебеню. Але ж проблеми, по суті, це не вирішує! Тому звертатимусь до депутатів міськради з проханням включити цю вулицю до переліку цього річ запланованих на асфальтування.

Цього разу до мене на прийом звернулися також із Машівки, Хоролу та Харкова — місцевостей, які далеко за межами мого виборчого округу. Але люди, вочевидь, довіряють мені, що приємно. Відвідувач із Машівки, наприклад, звернуся з приводу встановлення права власності на об’єкт нерухомості: скаржник не може стати власником через бюрократичні перепони.

Звернулися мешканці гуртожитків – будівлі з їх кімнатками потрапили у приватну власність і людей можуть у будь-який момент викинути на вулицю. Рецепт тут простий: необхідно передати гуртожитки міста у комунальну власність з правом приватизації кімнати. Інакше їх мешканці мають шанс доживати свій вік на вокзалі або у притулку.

Питання справедливості підіймається і при обговоренні проблем пенсійного забезпечення. Наразі практично однакову пенсію одержують і нероби, і ті, хто десятки років відпрацювали на роботі. Але і мізерну різницю знайшли як знівелювати — нероби одержують субсидію на послуги ЖКГ, а трударям її не начисляють. Такий стан справ зовсім не мотивує українців офіційно працювати та відчисляти якийсь відсоток у Пенсійний фонд. Ця проблема теж сьогодні підіймалася відвідувачами, як і питання віку виходу на пенсію для жінок.

Чорнобильці —ще один вияв несправедливості. Напередодні 30-х роковин Чорнобильської трагедії багато звернень від ліквідаторів аварії та вимушених переселенців із зони забруднення. Ось і сьогодні відвідувачка прийшла із лихом: передбачена компенсація за втрачене житло, але кошти на неї у бюджет вже який рік не закладено. Таким чином, черга не рухається, дивним чином у верху черги інколи з’являються ті, хто таки одержує компенсацію, а таким, як моя відвідувачка (як вона підрахувала), треба чекати ще 30-50 років. До речі, її дітям компенсація вже не світить, це право не успадковується — отакі у нас закони…

Щодо змін до законодавства: звернулася сьогодні і мама «сонячної дитини» (так ще називають діток із синдромом Дауна). Ця мама організувала самодіяльний театр, де акторами є дітки із цим синдромом, тож потребують допомоги на сценічні костюми. Також вона ініціює зміни до законодавства у сфері соціального захисту інвалідів.

Ще одна проблема, про яку говорили сьогодні мої відвідувачі – ринок «Мотель» та його неофіційне продовження аж до ряду житлових будинків. До магазину «АТБ» вже тягнуться самовільні торгівельні ряди, лишаючи по собі сміття, перетолочені клумби, поламані дерева. 

Мешканці ближніх будинків – заручники ситуації, щоранку чують крики, торгування тощо. Як на мене, це є результатом відсутності органів самоорганізації, оскільки мешканці, якщо кудись і скаржаться, то поодинці. І поодинці одержують формальні відписки. Тож порадив зробити примітивний ОСН, заснувати або вступити до ОСББ. Це дозволить зробити землевідвід, і стихійні торгаші вже не зможуть товктися на землі, яка перебуває у власності мешканців будинку. Зголосився взяти участь в установчих зборах, допомогти у юридичних питаннях. 

Сьогодні прозвучало і сумне питання спадщини. Безсовісний чоловік, котрий 30 років не турбувався своєю колишньою родиною, після смерті свого сина претендує на вселення до ¼ квартири своєї першої дружини. Знає, що після її смерті зможе претендувати на все помешкання, і суди його підтримують – отакий є в Україні казус у ЦПК…

 

Звернувся також до мене чоловік із Харкова, котрий був слухачем «Школи помічника народного депутата», де я мав честь викладати. Звернувся із пропозицією передачі на компенсаційних умовах (із залученням коштів благодійників) хірургічного обладнання до полтавських лікарень. Поклопотав перед фахівцями, щоб вивчили корисність для полтавської громади цієї пропозиції. 

Також на прийомі відвідувачами підіймалися питання приватизації відомчого житла та працевлаштування. Що ж, людському горю кінця-краю нема. Працюємо над тим, щоб його зменшити, далі…

Слава Україні! 

Про автора
Юрій Бублик
Народний депутат України
Юрій Бублик
622
Останні публікації