Людське горе не переслухати

У понеділок, 18 січня 2015 р. увесь день виконував роль психолога і священика – слухав про людські біди, бо проводив прийом громадян.

Проблеми у людей, на жаль, лишаються ті ж самі. Зокрема, одні з відвідувачів жалілися на те, що ще і досі полтавські гуртожитки не передані на баланс міста. Наразі їх мешканці лишаються сам на сам із власниками та із заведеними ними порядками та спец тарифами. Як на мене, місто давно має зініціювати передачу цих споруд на баланс міськради, бо зрушень у ситуації, яка склалася, на цей час немає.

Також і відвідувачів, і мене продовжує турбувати проблема МСЕК. Поновлення Тетяни Жабо на посаді знову демонструє що у нас в цій сфері продовжує панувати традиція: якщо у тебе є гроші, то навіть здоровій людині напишуть, що вона інвалід. І навпаки – поки не даси хабаря, інвалід буде вважатися здоровою людиною. Звісно, з юридичної та судової точки зору у керівництва МСЕКу все правильно, не довели хабарництво – не злочинець, але ж має бути і в посадовців, і у суддей ще й хоч трохи совісті та страх Божий…

Сумно це все. От приходять пенсіонери і запитують: як нам прожити на 1200 грн пенсії? І що я їм скажу… А ось один з відвідувачів звернувся навіть з дуже серйозним питанням – має проблеми з наркоторговцями, володіє про це великою кількістю інформації, тому просив звести його напряму з вищим керівництвом СБУ чи ще якихось силовиків. Місцева «вже поліція» на всі його звернення відмахується – бо, напевне, сама «кришує» ці всі справи. А потім – і чого це немає до МВС довіри у полтавців?

Тож послухав я людські біди, комусь щось порадив, комусь щось підказав, а далі – засукав рукави та повернувся до роботи над вирішенням проблем моїх відвідувачів, та і не тільки їх. Смутком лиху не зарадиш, а щодення кропітка праця обов’язково дасть свій добрий плід, щоб негараздів у полтавської громади ставало щоразу менше. Сподіваюсь, щира праця призведе до того, що колись відвідувачі будуть приходити до мене і розповідати тільки цікаві ідеї та добрі новини.

Слава Україні!