Шановні ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС! Шановна громадо!

ШАНОВНІ ЛІКВІДАТОРИ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС!

Наприкінці квітня минає 29 років із дня найбільшої техногенної катастрофи людства – аварії на Чорнобильській АЕС.

Хтось можливо думає, що події такої давнини його не торкаються. На жаль – торкаються. Торкаються кожного… Бо у кожного громадянина України є родич, приятель чи знайомий, які ліквідовували наслідки радіаційної пожежі. Всі ми дихаємо повітрям, п’ємо воду та споживаємо хліб тієї землі, які вже ніколи не будуть такими, як до квітня вісімдесят шостого. І українські діти у своєму єстві всі без винятку, більше чи менше, але вражені недугами, викликаними тією найбільшою катастрофою людства. Пригадайте, яке здоров’я сучасної молоді – і зрозумієте, що я правий.

І, згадуючи ті дні, коли прості українські хлопці в одну мить стали лицарями, котрі вийшли на прю проти вогнедишного дракона, постійно обсідають дві думки…

По перше, якою ж людиноненависницькою мала бути влада, котра ще три дні після вибуху закликала жителів Києва і ближчих міст зберігати спокій і жити звичайним життям тоді, коли людям треба було терміново рятувати своє здоров’я! Оце – справжнє обличчя комунізму, як і будь якої неукраїнської сили! Тому, коли у громади є можливість вибору, кожен має добре подумати, чи не своїми руками приводимо до влади, зводимо на п’єдестал чергового монстра, котрий заради примарної «честі мундира» буде приносити у жертву добробут, життя та здоров’я простих громадян?

І по друге, величезний уклін кожен з нас окремо, і держава в цілому, маємо віддати тим, хто побував свого часу у вогняному пеклі Чорнобиля, захищаючи нас. І не лише уклін, але наша вдячність має мати і матеріальне підґрунтя. Герої мають жити гідно, по-людському! Тому незрозумілою є позиція керівних органів держави, котрі зараз, у часи скрути і зубожіння, відбирають і зменшують останні пільги ліквідаторам аварії. Поставити цих героїв за межу бідності, коли вони будуть тихенько відходити у вічність, не маючи змоги придбати собі ліків чи шматок хліба, можна. Але, якщо подібна катастрофа, боронь Боже, трапиться ще раз, хто піде захищати українців, бачачи, таке відношення до тих, хто вже раз пожертвував своїм здоров’ям і благополуччям?

На Полтавщині ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС було більше, ніж може уявити пересічний громадянин. Наприклад, тільки дивізія ім. Чапаєва, що розташовувалася на Лубенщині, направила на ліквідацію техногенної катастрофи протягом 1986-1990 років близько 12 700 військових,  з яких 3000 лубенців. Наразі у тому ж Лубенському районі мешкають біля 600 інвалідів-чорнобильців. Але колишні герої не можуть сидіти спокійно – з того самого краю, наприклад, троє ліквідаторів – учасники АТО.

А ще на тій же Лубенщині біля Мгарського монастиря зеленіють 650 берізок. Їх кількість більшає – кожне деревце садиться на спомин про героя-ліквідатора, що вже помер. Тому звертаюсь і до державних структур, і до кожного громадянина: доки є можливість, доки живі герої, – шануймо їх і допомагаймо їм відчути нашу вдячність. Вони цього гідні, вони боронили Україну, якій ми зараз кажемо – Слава!