Скромний «герой мимоволі» повернувся до Полтавщини
Мій суботній вихідний день розпочався о 6.30 ранку приємними клопотами: разом із побратимами вранці на Київському вокзалі м. Полтави зустрічав Сергія Антонця, бійця батальйону «Азов». Сергій під Маріуполем отримав осколкові поранення у коліно та плече, декілька тижнів лікувався в госпіталях Дніпропетровська та Києва, а наразі повернувся у рідне місто.
Зустріти бійця прийшли рідні, побратими із ВО «Свобода» та небайдужі полтавці. Свободівці пов’язали Сергію на плечі жовто-блакитний прапор, дівчата подарували квіти. Я ж викликався бути перевізником: після зустрічі на вокзалі закинув речі воїна до авто і відвіз його до рідних.
Сергія Антонця знають як скромного, сором’язливого та відповідального бійця. Він добре відомий командирам батальйонів «Азов», «Донбас» та «Шахтарськ», бо у спільних військових операціях вони не раз ставали свідками відчайдушних героїчних пригод полтавця.
«Якось супроводжуючи колону техніки з нашими бійцями, був за кермом одного з автомобілів та заблукав, тому повернув не в ту сторону і поїхав до місця засідки сепаратистів. Вороги були спантеличені, що прямо на них мчить українська машина і, замість того, щоб стріляти, почали розтягувати у сторони зброю та майно. Напевне вирішили, що то авто із смертниками, начинене вибухівкою, тому рятували все, що можна. Скориставшись нагодою, наша колона без жодного пострілу проминула цю ділянку шляху, а я, зорієнтувавшись, теж швиденько випетляв і наздогнав своїх. Отакий я, герой мимоволі…» – жартує Сергій.
Доброї душі чоловік, можливо надто ідеальний для нашого озлобленого суспільства – таким я знаю Сергія Антонця. Можливо, комусь він видасться простим і негероїчним, але саме такі пересічні хлопці зараз боронять нас від ворога. Ми всі у боргу перед Сергієм і тими чоловіками, що мужньо захищають нашу і вашу свободу на сході України.
