Останні дні бункерного Мера
Кажуть влада розбещує. А мені здається влада просто посилює справжні якості людини. Один стає рішучим та сміливим, інший трусливим і злодійкуватим. А насправді вони були такими завжди – рішучими або злодійкуватими.
Наш з вами мер теж такий, він таким був завжди. А зараз всі ці риси просто максимально посилились. Так буває завжди у передчутті кінця. Скільки б ти не трусився над своєю смертю в яйці, завжди знайдеться богатир, який тебе за ці яйця ухопить і зламає твою нікчемну іголочку.
Ще один такий кащей сидить у себе в бункері за Уралом і розмахує ядерною дубіною, думає що все ще лякає весь світ. А насправді з нього весь світ сміється.
У нашого немає ані дубіни, ані Урала, за яким він може сховатися. Його бункер – це відчуття безкарності, свій особистий мірок, в якому він теж нобелівський лауреат та чарівник. Махнув паличкою і скосив програму на 1 млрд. грн. нібито для біженців. Клацнув пальцями і поклав третину грошей з кожної лавки в бомбосховищі. Підморгнув – і вже тобі ллється відкат з закупок харчування для дітей та переселенців.
Ось це перебування у віртуальному бункері робить з людини привид. Він вже не розуміє реального життя, говорячи їхньою мовою – «плутає береги».
Ну і повертаючись з алегоричної мови на зрозумілу всім. Мамай ветував рішення більшості депутатів. Це було зрозуміло. Але у своїй безкарності він це зробив, як завжди нехтуючи нормами закону та плюючи на думку людей. Жодних пояснень та хоча б видимості аргументацій, що прямо передбачено законом – немає.
Бункерний мер, як завжди думає, що і цього разу він пропетляє, викрутиться, добазариться, відбашляє. Але завжди в таких випадках приходить час, коли навіть твої найближчі поплічники розуміють, що приходить кінець бункеру. А всіх, хто буде знаходиться поруч в тому бункері, просто накриє вибуховою хвилею. І тоді всі ці поплічники згадують, що вони теж «не тварі дрожащіє». І тоді в хід іде все, що є під рукою – у когось табакерка, у когось звичайна сокира. Історія, до речі, мало багато таких доказів.
Далі буде
