Життя та народження парку

Історична довідка

З історії відомо, що парки розвивалися плюс-мінус хаотично. Дехто згадує Висячі Сади Семіраміди як один із найперших парків, а за іншими джерелами парки зародилися на сході, наприклад в Китаї.

Точної інформації мало, але факт у тому, що спочатку були сади і з’являлися вони через велику кількість плодових дерев, виноградників та інших плодів. Греки зрозуміли цю «фішку» і почали створювати щось подібне в суспільних місцях. Трохи грецької фантазії, колонад та інших малих архітектурних форм і вуаля – десь приблизно так і виглядає історія парків. 

Ще були сади бароко і сади середньовіччя, але нам достатньо знати, що найстарішим парком України вважається парк імені Франка, у Львові. 

Створення парку

Якщо ви хочете створити парк потрібно приблизно визначитись з територією. Іноді це велика проблема, але в цілому місце є усюди. Головне – відповідність до задумів щодо майбутнього парку.

Наступним етапом є визначення функцій та функціональності парку. Це ще можна назвати концепцією. Створюється робочий проєкт і в ньому фіксуються усі бажання, потреби та болі, які він має вирішити.   

Важливий момент: усі ці бажання мають бути узгоджені з екологами та спеціалістами у сфері паркобудування. Ідеально, якщо ви ще додатково вивчили досвід інших міст та місць і розбираєтесь в темі. 

Парк – це зона рекреаційного призначення, тож територію теж треба погодити з місцевою владою. Коли всі вищезгадані етапи пройдено, треба зрозуміти звідки і на які кошти будувати парк.

Варіантів безліч: від залучення місцевого свідомого бізнесу (але на людських умовах) і до залучення коштів з міського/обласного чи державного бюджетів. Ще є міжнародні донори, які під прозорий аудит дають кошти на будівництво інфраструктурних об’єктів. 

Окремо варто сказати, що за президенства Володимира Зеленського існують такі програми як «Зелена країна», «Велике будівництво», «Здорова країна» тощо, які СПЕЦІАЛЬНО створені для того, щоб будувати парки, спортивні майданчики та інфраструктурні об'єкти по всій Україні. 

Варто лише подати проект до однієї або декількох програм та виграти фінансування. Так, в рамках «Великого будівництва» в Києві нещодавно відкрили першу чергу величезного урбан-парку. Знаходиться він на території ВДНГ і просто подивіться на це!

Одним словом – гроші є, треба тільки хотіти їх взяти.

Наповнення парку

Часто парки будують у декілька черг і основна цьому причина – це неможливість будувати все й одразу. Будь-яку територію подібно підготувати: облагородити простір, створити потрібний ландшафт, прокласти доріжки, тротуари або навіть струмки. Інакше кажучи, перша черга це те, що визначає скелет майбутнього парку. 

А ось друга черга – найсолодша. Саме після неї парк обростає озелененням, лавками, спортивними майданчиками, фонтанами, ліхтарями та іншими декоративними та не дуже елементами. 

Знову ж таки, щоб створити комфортний парк важливо на всіх етапах консультуватися з спеціалістами. Вони мають контролювати та ділитися досвідом з встановлення та розміщення всіх екстер'єрних «плюшок».

Можливі проблеми

Нині, парки будуються Україною не тільки в масштабах міст, але й навіть районів. Це стало можливим з появою Бюджету участі та свідомості людей, які розуміють цінність скверів та зон відпочинку для себе та ближнього. 

Але ж є ще й корупція, жадібність та наглість з боку влади або забудовників. Ще гірше, коли все це в одному флаконі і намішаний він у твоєму рідному місті. Як з цим боротися? Чи можливо це взагалі?

Не скажу точно щодо повного подолання корупції, але точно знаю, що парки таки будуються попри усі негативні фактори. Приклад – парк «Наталка» у Києві.

Історія у нього така: у 2000-х роках територію вздовж берегу Дніпра відвели під парк та набережну, а от частину прилеглої території не включили в парк та відали під забудову. Дещо нагадує, чи не так?

Небайдужі люди вийшли проти забудови, створили ГО та відстояли парк. Ділянки, що вже були віддані під забудову (як це є зараз в ситуації з Прирічковим) – повернули громаді (!) та вже через декілька років парк добудували та запустили його на повну. Результат нижче.

Парк навіть визнали кращим об’єктом відкритих громадських просторів в Україні, а ще він став лауреатом І ступеня Національної премії України з ландшафтної архітектури та дизайну.

Коротше кажучи, попри жадність та корупцію можна створювати щось нове. АЛЕ: треба розуміти, що окрім активістів та небайдужих, велика роль у цьому київської влади, оскільки вони таки пішли на діалог з громадою. Це та сама омріяна модель Win-win, де результат є кращим виходом із ситуації для усіх.

Дивно, що влада нашого міста не розуміє. Не розуміє ні «що таке діалог», ні те, що Полтава – це, мабуть, єдине місце де є річка, але немає набережної (хоча це знає сам Президент).

Висновок

Ідеальним висновком для мене б стала новина про те, що забудовник, активісти (до яких входжу і я) та влада ЗНАЙШЛИ спільну мову і ділянка, що незаконно віддана під забудову повернеться у власність громади. 

В такому разі я, як депутат та небайдужий долею Прирічкового, займався б пошуком коштів та можливостей для будівництва парку. Але поки – маємо те, що маємо. 

Набережна від мосту до мосту, Прирічковий парк, прозора влада, розвиток міста та громади? «Ні, не слишалі». 

Та одного дня Прирічковий та сучасна, комфортна набережна від мосту до мосту таки з'явиться у Полтаві, бо наше місто потребує ЗМІН на краще!