Зміни, яких не вистачає транспорту Полтави
Полтава має очевидні проблеми у сфері громадських перевезень, що системно розростались за останні 10 років. Єдине, що постійно збільшується – ціна квитка. Але чи можна та як це змінити?
Хоча я безмежно вірю в силу та ефективність електронного квитка, уявімо, що його не існує. Але як тоді розв'язати усі проблеми у сфері громадських перевезень, що системно розростались за останні 10 років?
Загалом, коли ми говоримо про управління містом, ухвалення будь-яких рішень має проходити за таким алгоритмом:
Збір даних ---> Аналіз цих даних ---> Консультація експертів ---> Думка громади ---> Ухвалення рішень владою
При цьому, останній етап – прийняття рішення владою – має бути найменшим та майже формальним (тільки не розповідайте це Олександру Федоровичу!). Тож, по-порядку.
Збір та аналіз даних
По-перше, пропоную систематизувати нагальні проблеми. Серед них:
розбиті приватні маршрутки та автобуси
відсутність чіткого графіка
неможливість відстежувати приватний транспорт
неможливість сплачувати за проїзд карткою
економічно необґрунтований (необґрунтований?) тариф
застарілі та перевантажені маршрути
застій та бездіяльність влади в розвитку системи перевезень
нерівні умови для перевізників (в народі – гонки маршрутчиків)
залежність міста від приватних перевізників
неможливість контролювати приватних перевізників
Додаємо сюди елемент загадковості у вигляді колеса, що відпало на ходу, та “лабающего” шансону, і отримуємо незабутні враження від подорожі Полтавою.
Серед усіх проблем є кількісні, а є стратегічні. Залежність від приватних маршруток, поганий контроль якості перевезень і, як наслідок, розбитий громадський транспорт – стратегічні. Щоб їх вирішити, важливо розібратися з кількісними, а це значить -- рахувати.
Спочатку потрібно вирахувати загальну кількість пасажирів, щоб визначити пасажиропотік. Це дасть змогу зрозуміти завантаженість маршрутів. Потім треба рахувати кількість пільговиків у громадському транспорті – таким чином разом із цифрою загального пасажиропотоку можна буде розуміти суму дотацій і тарифів, які будуть економічно обґрунтованими та справедливими.
Але як рахувати? За легендою, електронного квитка не існує. Тож можна звернутися до приватних перевізників та попросити надати чесні та реальні дані щодо загальної кількості пасажирів та пільговиків. Хоча так і відбувається, але чи правдиві це цифри? Легенда легендою, але ні.
Варіант номер два: на кожен маршрут призначити незалежних контролерів, яким потрібно платити зарплату та сподіватися, що ця сума нівелює корупційну складову. Бо перевізники, які будуть боротися за гроші та свій вплив на місто обов’язково запропонують свою “допомогу”.
Цікаво як в такому випадку буде відбуватися підрахунок. У блокнотах чи може прямо на спинках маршруток? Якщо без жартів, то цей процес важко назвати навіть схожим на ефективний. Особливо, якщо врахувати час, який знадобиться на таке “дослідження”.
На основі цих даних треба хоча б спробувати зрозуміти логіку маршрутчиків, які ганяють містом, розділивши пасажиропотік на окремі наявні маршрути, але ми маємо проконсультуватися з експертами.
Але є одне суттєве але: ці підрахунки майже неможливі без електронного квитка.
Окремо про ціни
Спочатку про вартість проїзду та особливості систем громадського транспорту:
У Києві вартість проїзду у маршрутках залежить від протяжності маршруту і може складати до 20 гривень.
У Тернополі встановлено дворівневу систему оплати за проїзд: сплата електронним квитком або «Картою тернополянина» є вигіднішою і складає 6 гривень для маршруток та 5 гривень для електротранспорту. При оплаті готівкою або банківською карткою – 7 та 6 гривень відповідно.
У Житомирі найдешевший тариф діє при сплаті електронним квитком – 4 гривні в електротранспорті та 6 гривень для автобусів і маршруток. Далі ціна квитка зростає: якщо ви оплачуєте банківською карткою на 1 грн, а при оплаті готівкою вартість складає 6 гривень для тролейбусів та 8 гривень для автобусів.
Мені подобаються рішення, які працюють в Житомирі та Тернополі, але про це далі. Важливо згадати заробітні плати у сфері перевезень Полтави.
Виявляється, що водії приватних перевізників Полтави заробляють менше за колег, які керують та є кондукторами в комунальному транспорті.
Все б нічого, але, по-перше, в Житомирі планують взагалі відмовитись від кондукторів та перевчити їх на контролерів. А по-друге, майже усі розуміють, що цифри, надані приватними перевізниками далекі від правди.
Оскільки в Полтаві немає електронного квитка, відстежити реальні грошові потоки – неможливо. Тому знову, електронний квиток – це musthave сучасного міста.
Експертна думка
Житомир – це цікавий досвід і взагалі чудове місто! У порівнянні з Полтавою рівень громадського транспорту – космос. Чому? Бо місто перед ухваленням будь-якого рішення завжди консультується з експертами. Так, наприклад, для реформування транспортної системи міста, до Житомира запрошували ділитися досвідом експертів з польського Любліна.
Завдяки цьому я вперше оплатив проїзд за допомогою банківської картки! Взагалі, влада стимулює містян не користуватись готівкою, вводячи диференційований тариф. Так, найменша ціна діє при сплаті електронним квитком, найвища – при сплаті готівкою.
Також у Житомирі вже працює система GPS-моніторингу, є нові комфортні автобуси та тролейбуси, нічні маршрути та навіть чіткий графік. Завдяки консультації з експертами в транспортній сфері, влада міста запровадила оплату перевізникам за кілометраж. Прекрасне рішення і ніяких перегонів на розбитих Рутах.
Думка громади та ухвалення рішення
На жаль, публічні обговорення заплановані на 4 червня були лише фікцією. Поки я та мої колеги були на депутатських комісіях, перевізники на будь-які питання торочили, що «не рентабельно», «дорого», «все дорожає». Тобто, все окрім чіткої відповіді на питання чи зміниться щось, окрім ціни за квиток.
Бонус: приклад з Києва
Станом на сьогодні, ціна за квиток на будь-який вид транспорту складає 8 гривень – так, як скоро буде у Полтаві. Але є декілька відмінностей: усі маршрути можна відстежити онлайн, впроваджений електронний квиток і головне – якість і контроль перевезень.
Так, за новими вимогами київські приватні перевізники, щоби працювати мають виконати наступні умови:
- валідатори для е-квитка та GPS-системи
- доступність автобусів для маломобільних пасажирів і людей з інвалідністю
- спеціальна форма для водіїв
- заборона звукового та візуального забруднення
- мінімум 5 спеціальних кнопок зупинки на вимогу
- кондиціонер і система обігріву
- додатковий простір для перевезення крісла колісного чи дитячого візка або велосипеда
- автоматичне оголошення зупинок українською й англійською мовами, яке дублюватиметься на електронному табло всередині та зовні салону
Уявили? Але і це ще не все. Всередині автобуса має бути інформаційний стендом з фотографією водія, номером автобуса та контактами для зворотного зв'язку. Влада Києва подумала навіть про довкілля, тому серед вимог відповідність автобусів до стандарту Євро-5. А що так можна було?
Підсумки
У Полтаві є безліч проблем у сфері перевезень, які не вирішити без інноваційних та вже перевірених засобів. Зокрема – без е-квитка. Тож не треба вдавати, наче його немає. Електронний квиток – не панацея і не вирішення, а лише перший фундаментальний крок, що допоможе діджиталізувати систему перевезень, вивести тіньові кошти та закласти старт новому, сучасному транспорту у Полтаві.