Генеалогічна лабораторія в музеї Бажана.

Досліджуючи генеалогії вихідців з Литви, роду Войно-Ясенецьких, що залишили свій слід на теренах України, ми вирішили піти шляхом одного з найвідоміших наших генеалогів – В.Л.Модзалевського. Геніальний вчений пішов дуже молодим і так не встиг закінчити те, що розпочав у своїх “Родословниках”. Та й чи зміг би він продовжувати, коли прийшла влада, яка б не дозволила йому…

Відомо що Вадим Львович черпав неоціненні відомості для своїх праць 3-го відділу Департаменту Герольдії Сенату. Цьому сприяло його знайомство з завідувачем цього відділу В.В.Руммелем, якому є присвята в “Родословниках”.

І сьогодні вам розповімо про історію ще однієї гілки, яка стосується історії Полтавщини.

Якщо ви відкриєте “Список дворянъ, внесенныхъ въ дворянскую родословную книгу Полтавской губерніи ” за 1898 р. то ви знайдете згадку за цю гілку: там записані двоє представників роду Война, але одне з них не було затверджене, а інше було на той час на розгляді. І ні чого за затверджену справу про дворянство роду Войно, в якій міститься історія витоків цього роду.

Про початок цього роду з королівського підчашія ми розповідали в попередньому пості, коли розглядали справу Мінської гілки цього роду

Яке ж тоді може мати значення до Полтавщини рід , що має польсько-литовське походження?

І тут вступає в роль те, що говорив Ральф Емерсон: Насправді історії не має, є тільки біографії!

Який дивний поворот історії може бути!

Якщо хтось залишався вірний королю, то інший з роду Война – шляхтич Богдан з Київського воєводства, підтримав Богдана Хмельницького, за що після втрати Польщею частини цих земель, отримав монаршими милостями декілька дворів в с.Великі Літковичі. Нині це село Лотки Броварського району Київської області. Це село відоме тим, що колись тут в місцевій церкві Св.Миколи зберігалося одне з чотирьох найстаріших волинських рукописних Євангелій (наряду з Пересопницьким).

Далі історія у дворянській справі веде нас до 19 червня 1689 року, на іншу монаршу грамоту коли онук Богдана Микола Іванов за службу в війську Запорізькому отримав ще декілька “дворів та городів” в Літковичах.

Наступними з цього роду в документах згаданий військовий канцелярист Петро, син Миколи, з дружиною Анна Йосипівною. Дружина була донькою священника місцевої церкви в с.Літковичі. У 1731 році універсалом Данила Апостола йому надані землі біля с.Лютеньки.

Це розпочинає полтавську історію цієї гілки роду Войно.

Його син Федір Петрович Войно – полковий гадяцький суддя, після скасування гетьманського устрою – колезький асесор.

Одружився з вдовою канцеляриста Івана Чарниша Анастасії Романівні (1743 р.н.), що мала маєтності в с.Красний Кут біля Гадяча.

Їхній син Степан Войно (1770 р.н.) поступив на службу у 1784 р. військовим товаришем, у відставці з 1797 року. У 1801 р. поступив на службу земським комісаром, був хорунжим.

Про його популярність говорить те, що він сім разів, протягом 1809-1830 рр. обирався маршалом дворянства гадяцького повіту (дворянська справа містить всі результати виборів дворянського повітового зібрання). Він був першим з повітових маршалів, який підтримав ідею губернського маршала Дмитра Трощинського, щоб допомогти пораненим та сиротам, жертвам війни з французами. Маршал Война висунув ідею, яку було підтримано, організувати з великих та середніх землевласників збір по 10 копійок з ревізької душі. Фактично іншим дворянським повітовим зібранням стало соромно і вони також проголосували в себе за подібні ідеї.

Степан Войно разом з дружиною Ольгою Василівною мали сина Василя (1803-1861), надвірного радника. Він закінчив курс в благородному пансіоні при московському університеті у 1824 р. і в цьому ж році поступив в Дерптський кінно-єгерський полк, через рік отримав чин прапорщика. У відставку вийшов у 1830 р.

Він, як і батько був гадяцьким предводитем дворянства, у 1856-1860 рр.

Був почесним наглядачем Роменського повітового дворянського училища.

Член відомої полтавської масонської ложі “Любов до істини”.

Дружина Станіславська Софія Миколаївна (1803 р.н.), донька колезького радника.

Далі йдуть виписки з метричних книг про народження їх дітей: доньок Ольги (1830) та Марії (1832) та сина Миколи (1836).

Микола Васильович Войно закінчив московський університет. Губернський секретар. Був головою гадяцько-роменської комісії з межування. Продовжив династію: 1865 по 1871 рр. був гадяцьким повітовим маршалом.

Лише одна дворянська справа, першоджерело, нам багато чого розповіла!

І тому є доцільність продовжити справу В.Л.Модзалевського і задуматися над створенням “Полтавського родословника” описавши історію всіх тих дворянських родів з полтавських земель, які коротко згадані в “Списку дворян Полтавської губернії”, тих про кого не написав В.Л.Модзалевський, описати з джерела, по оригінальних справах.

Зараз наша Генеалогічна лабораторія вже працює над цієї ідеєю!