Велич народного побуту з музею полтавського губернського земства.

ВЕЛИЧ НАРОДНОГО ПОБУТУ З МУЗЕЮ ПОЛТАВСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ЗЕМСТВА

Сьогоднішній пост буде продовжувати розповідати про унікальну колекцію видань Полтавського губернського земства “Украинское народное творчество”, що зберігається у Полтавському художньому музеї В.В.Бажана.

Серія альбомів кустарного складу Полтавського губернського земства, по галузях народних ремесел (килимарство, ткацтво, жіноче рукоділля, гончарство, кошикоплетіння, різьблення по дереву, ковальська та слюсарна справа) була реалізацією програми затвердженої Губернськими земськими зборами на підтримку народних ремесел. Фінансування видань здійснювалося відділом Сільської Економії та Сільськогосподарської Статистики Головного Управління Землевлаштування та Землеробства.

Видання видавалися у 1912-1913 рр.

Сьогодні поговоримо за два випуски, що вийшли в серії IV (Вироби з дерева).

Випуск 1, “Резные пряничные и кафельныя формы” побачив світ 4 липня 1912 р.

Домашній печатний пряник в народному побуті крім свого значення як смаколик, мав важливу обрядову складову в подіях родинних та суспільного життя українців, що відображувалося в їх формі та характеру зображення.

Звідси різноманітність орнаменту печатної пряничної дошки.

Це вже з часом, коли домашнє виробництво програло фабрикам, печатна прянична дошка вийшла з використання

Те ж саме трапилося з виробництвом кахлю. І тепер кахельні штампи можна побачити в музеях.

Цікаво що для цього видання зображення печатних дощок як для пряників, так і для кахлю були запозичені з єдиної в той час колекції форм з Етнографічного відділу Музею Полтавського губернського земства, де було зібрано понад 200 екземплярів різних малюнків. Багато з них не збереглися до нашого часу.

У випуску ці форми розміщені послідовно: від самих простих, до самих складних. Найперші 19 таблиць містять зображення самих давніх пряничних та кахельних дощок. А вже таблиця 20 містить зразки пізнішого походження, коли з втратою старих зразків, роль відігравала фантазія ремісника, що можна побачити у своєрідності сюжету, який не має нічого спільного з попередніми зразками.

Наступним і на жаль останнім випуском цієї серії, був випуск 2, “Предметы домашнего и хозяйственного обихода”, що вийшов з друку 19 лютого 1913 р.

Обробіток деревини в ті часи був одним із головних кустарних промислів. В часи датування видання, як наголошують його автори, не дивлячись на сильне скорочення лісів і дорожнечу сировини для обробітку, цим промислом (не враховуючи бондарство) в губернії займалися декілька тисяч майстрів, були наявні волості, де майже все населення круглий рік, працювало над створенням різних дерев’яних виробів: саней, возів, коліс, ярм, граблів, ложок, прядильних гребенів та іншого. В останній час до цієї маси виробів додалися віялки, рамкові вулики та екіпажні ходи.

Всі ці вироби вироблялися не тільки для місцевого користування, але й для торгівлі в сусідніх губерніях.

Але саме вироби, що були призначені для власного господарства відрізнялися особливим народним стилем, відсутністю шаблонності, задумом в малюнках. Це був особистий смак та фантазія майстра. Тому такі вироби мають свою особливу оригінальність та багатство в оздобленні.

Але навіть в давні часи, що видно по ілюстраціях видання, майже всі без виключення вироби, як для продажу, так і власних потреб прикрашалися різьбою як не по всьому предметові, так по його частині. Нерідко різьба заміщувалася фарбуванням або розписом олійними фарбами, в особливості коли можливість різьби обмежувалася специфікою виробу.

Вже в час написання видання, багато з цих предметів було витіснено привізними або виробленими на фабриках. І лише створені місцевими кустарями, ще мали колишню самобутність та красу узору та малюнку.

Автори видання наголошують, що різьба місцевих виробів була завжди поглибленою, в роді так званої шведської різьби, але містить форми більш випуклі, при багатьох складових частинах та мотивах, вона містить особливі характерні риси й різноманітні, часто дуже красиві поєднання.

Всі малюнки для цього видання взяті з багатства зразків що були зібрані в Полтавському Земському музеї, що являло собою справжню енциклопедію народного побуту: старі ложки, чумацька ложка, що могла використовуватися як для їжі, так і для пиття горілки, дерев’яні тарілки, розмальовані фарбами тарілки для м’яса та риби. Цікавий чумацький коряк для каші, що містив чашечку на ручці, яка використовувалася для товчення сала, що було приправою для чумацької каші. Далі зображені корячки для пиття горілки, чарки для густого меду, який підносився причту церкви для поминання померлих, солянка, свічників, “бочалка” для ладану та крупної солі. Цікаві т.з. “клепала” для сторожів (колотушки). На сторінках розміщені: гребінь для пряжі, “потилиця” та дно дитячої колиски, днища для прядіння (донця), рубелі – зубчаті валики для катання білизни, праники – валки для виколочування білизни та полотна при вибілці, макогін для замішування тіста, товчіння сала, розтирання маку, пшона, тютюну.