Досліджуючи генеалогію Луки Война-Ясенецького.

Жодне генеалогічне дерево, жодну родову схему не можливо створити не маючи твердого підгрунтя – архівних документів.

Досліджуючи генеалогію видатного хірурга та священника Луки Война-Ясенецького, що належав до одного з давніх шляхетних литовських родів, ми вирішили звернутися в Архів Департаменту Герольдії Сенату.

Отже, рід Война – давній литовський рід. Назва походить від імені предка, що заснував цей рід, “Война”. Це литвінське ім’я Война походить від давньогерманського wunna – приємний, щасливий.

Рід започаткував син вітебського боярина Богушавич Рамейка що в середині ХVI, що відбував службу в княгині Острозької, в її маєтку Ясенець на річці Сервачі Новогорадського повіту.

Вже нащадки цього Войни носили прізвище Войни-Ясенецькі.

У першій дворянській справі з Сенату Герольдії,  з якої ми почали дослідження, вдалося знайти купчу від Новогрудського земського суду від 6 лютого 1766 року про купівлю смоленським шляхтичем, підчашіем Антонієм Войно-Ясенецьким 26 березня 1755 р. села Цепри в Новогрудському воєводстві (нині біля Мінська). Руїни цієї садиби існують і нині.

Смоленська шляхта - привілейована категорія населення, що виникла в період перебування Смоленщини у складі Великого князівства Литовського. Після Деулинського перемир'я до складу смоленської шляхти увійшли також польська старшина, які отримала від короля землі на Смоленщині. Зберігаючи історичні традиції Великого князівства Смоленського, яке існувало до початку 15 ст., й шляхетські права й привілеї, надані литовськими князями та королями Польщі, смоленські шляхтичі послідовно боронили їх від зазіхань Москви після прилучення Смоленщини до складу Московської держави у 1514 р. Географічне сусідство, історичні зв'язки й традиції, окремий правний статус Смоленщини., а також спільні економічні й почасти культурні й політичні інтереси, з одного боку, й колоніальний наступ Москви — з другого, створювали й щораз більше зміцнювали зв'язки смоленської шляхти з українською та козацькою старшиною Гетьманщини. Ці зв'язки у ХІХ набрали таких розмірів, що російський уряд вважав за потрібне “отводить малороссиян от свойства с смольянами”. Не дарма скасування автономії Смоленської шляхти у 1764 р. збіглося зі скасуванням автономії Гетьманщини.

Антоній Войно-Ясенецький користвувася гербом “Ясенецьким” (“Ясенець”, “Ясеня”) на якому на блакитному блазоні був зображений золотий ключ. Сам герб згаданий в гербовниках 1406 р.

Підчашій – це була придворна посада. Це був один з виночерпіїв, помічник та замісник чашника. В його обов’язки входило подавати королівській Величності, що вів бесіди, напої, перед цим пробуючи самому (щоб убезпечити шляхом власної пожертви) життям короля. Ця посада назначалася королем довічно.

Тому про такий рівень довіри може говорити ключ зображений на гербі.. Це так званий камергерський ключ – церемоніальний атрибут, людини яка має привілей доступу в особисті покої монарха.

Відомий заповіт від 17 червня 1775 року  Антонія на користь свого сина Матеуша (Матвія).

Матеуш Ясенецький мав синів Станіслава та Михайла. Станіслав мав сина Костянтина, а Михайло мав синів Фабіана (народився 1813 р.) та Марка-Людовіка ( народився 1826 р.).

Потрібно сказати що рід Войно-Ясенецьких відомий і в Полтавській губернії. Представники цього роду використовували скорочене прізвище як Войно (Война).

Представники цієї гілки мешкали в Гадяцькому повіті. Один з них повітовий маршал Война Степан Федорович, був титулярним радником. Поступив на службу в 1784 році військовим товаришем, вийшов у відставку у 1797 році. В 1891 р. поступив на службу земським комісаром, був хорунжим.

Був настільки популярним, що обирався на посаду маршала дворянства гадяцького повіту, аж сім разів підряд (одна каденція 3 рази) і служив найбільше на цій посаді за всіх маршалів.

Саме його підпис ми бачимо на листі губернського та повітових маршалів дворянства Полтавської губернії княгині Варварі Олексіївні Рєпніної (народність Розумовської) з подякою за діяльність по створенню Полтавського інститута шляхетних панянок за 1823 рік.

Його син Степан Васильович був гадяцьким повітовим маршалом у 1856-1860 рр. Був почесним опікуном Роменського повітового училища. Його син Микола, губернський секретар був на посаді маршала гадяцького дворянства у 1865-1871 р.

Є ціла справа в сенаті Герольдії про дворянство цього роду. І до неї також дійде черга!

Повертаємося до роду Луки Войно-Ясенецького.

В нас до опрацювання ще близько 10 справ з Сенату Герольдії роду Войно-Ясенецьких, щоб дізнатися як та чаша, з можливою отрутою, яку подавав смоленський шляхтич, підчаший польського короля Антоній Войно-Ясенецький, стала саме тією чашею яку обплела змія, щоб стати символом медицини.