З Днем літнього Миколая - Чудотворця!

Ця унікальна ікона Святого Миколая, середини ХІХ ст., родом з Полтавщини, знаходиться в Полтавському художньому музеїв В.В.Бажана.

Микола один з найбільших святих в східних слов’ян. В українському народі навіть вірили що він би міг бути Богом, але не захотів і тому займає перше після Бога місце.

Він вважався заступником селян, оскільки в переказах сам нерідко допомагав виконувати буденну селянську роботу. Тому селяни вважали що немає в них більшого захистника ніж святий Миколай. Їкони святого були в кожній селянській хаті.

Миколі молилися від хвороб, покровительству родинного вогнища, за дітей, за зцілення від хвороб, при важких родах, в сумові та печалі, в співстражданні до беззахистних та допомоги тим хто в дорозі.

За народнім віруванням святий Микола Чудотворець є покровителем мореплавців. Ось як Микола Сементовський описує звичай козаків — вибиратися в далеку дорогу морем: “Ранком перед днем — відплиття, козаки збиралися в церкву... Відслуживши молебень Богородиці, Угодникові Миколаєві, котрого козаки вважали за покровителя мореплавців… виходили на площу, пирували ввесь день, а ранком, у день відплиття, випивши прощальний келих меду і зав’язавши кожний у сорочку трохи рідної землі для того, щоб наколи доведеться на чужині помирати, то з рідною землею, — після всього цього сідали в байдаки і з сумними піснями відпливали в море, де, як і серед степу, дорогу пізнавали за сонцем і зірками.”.

В селах на Миколу Весняного молоді хлопці вперше відправляючись “в нічне” – виганяли коней на ніч на випас, де намічали банкет з друзями. Давали їм пиріжки та кашу і проваджали всім селом. Вечором приходили дівчата і починаловся веселощі і хороводи. Такий вечір відмічається як ініціація хлопчика на доросле життя, оскільки контроля дорослих за ними не було.

Найурочистіше це святце відзначали гуцули, організовуючи в цей день “полонинський хід” — вигонили тварин на полонини. До цього готувалися всі горяни. Попереду отари йшов “депутат” — керівник пастухів — і два його помічники з трембітами. За ними вирушало стадо, а потім дорослі й діти. З околиці села жінки з дітьми поверталися, а чоловіки супроводжували отару до пасовиськ, котрі знаходилися за кілька десятків кілометрів. На полонині старший чабан розпалював “живий огонь” за допомогою кресала, і він мав горіти до кінця сезону, себто до глибокої осені, коли полонинський хід повертався на зимове стійлище. Після цього робили контрольне доїння овець, яким визначали кількість надоїв.

До весняного Миколи не можна було ні купатися, ні мочити коноплі.

Відомі народний прогностик та спостереження за природою на цей день:

На Миколу прив'язували прихід мошок. Прийде Микола пішком, принесе мошок мішком.

Дощ на Миколу – велика Божа милість.

До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки.

Який Микола Весняний такий Микола Зимній (19 грудня) і навпаки.

На цей день заквакала жаба – добрий овес вродиться.

До весняного Миколи немає весни, до зимового Миколи немає зими. Жодному Миколі невір ніколи. Від Миколи до Миколи не було зими ніколи.

Після Миколи неділю вітри дують.

З Миколи трава росте.