Притча про доброго Самаритянина.

Притча про доброго Самаритянина вважається однією з найголовніших притч Нового Завіту, і містить в собі всю суть християнства.

Ця притча згадується тільки в Євангелії від Луки (10:29-37).

В ній розповідається як один єврей, законник, почувши в Ісуса Христа “Полюби ближнього свого як себе самого”, запитав його: “А хто мій ближній?”.

В ті часи іудеї вважали ближніми своїми тільки своїх, іудеїв, чистокровних нащадків племені Іуди. А таке плем'я, як самаритяни, що були потомками євреїв царства Ізраїльського (столиця Самарія – звідки й назва), що змішалися з ассирійцями після падіння царства, хоча й вірили в того ж Бога, вони вважали недостойними. В часи Іісуса Христа іудеї ворогували з ними та ставилися до них зі зневагою, що навіть не те що не сідали з ними за один стіл, а навіть намагалися не розмовляти з ними.

Щоб навчити людей вважати своїм ближнім всіх, хто б то не був, з якого роду не походив і якої б віри не був, а також щоб ми мали співстраждання і милосердя до всіх людей, подаючи їм посильну допомогу в їхній біді та нещасті, Ісус Христос відповів законнику притчею.

Один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і перестріли його розбійники, які забрали в нього одяг, побили його і пішли, залишивши його ледь живим. Випадково цією дорогою ішов єврейський священник. Він подивився на нещасного і пішов далі. Так само і левит (єврейський духовний служитель) був на тім місці; підійшов, поглянув і пройшов повз.

Потім тією ж дорогою їхав самарянин. Самарянин, коли побачив побитого єврея, зглянувся над ним. Він підійшов до нього і перев'язав йому рани та полив їх оливою й вином. Після цього посадив його на свого віслюка, привіз у готель і там піклувався про нього. А на другий день, від'їжджаючи, він дав господарю готелю два денарії і сказав: «Опікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся».

Після цього Ісус Христос запитав законника: «Як ти думаєш, хто з цих трьох був ближнім для людини, яка потрапила до рук розбійників?» Законник відповів: «Той, який змилосердився над ним (тобто самарянин)». Тоді Ісус Христос сказав йому: «Іди й ти роби так само».

Християни бачили в цій притчу крім любові до ближнього, милосердя, ще й глибокий зміст. В самому Самаритянині вгадується образ Ісуса Христа (і християнства в цілому), який прийшов останній після “фальшивих” священнослужителів і єдиний надав допомогу постраждалому.

Не дивно, що ця притча стала сюжетом для багатьох витворів мистецтва. Картини на цю тематику малювали Бассано, Веронезе, Рембрант…

В Полтавському Художньому музеї Віктора Бажана є унікальне творіння бельгійського художника К.Вермолена, що творив в кінці ХІХ ст. – початку ХХ: Притча про милосердного самарянина, створена у 1902 р.

Картина намальована маслом на полотні розміром 100х125 см.

Картина являє собою наслідування фламандських живописців ХVII ст.

На передньому плані біля дерева лежить роздіта людина, рани якої кровоточать. Над ним схилився путівник, що єлеєм зі скляної пляшечки змащує рани постраждалого. В глибині витвору ми бачимо левіта що молиться у дерева, а в далині священника з розкритою книгою.

Художник досить чітко передав сюжет з Євангелія показавши на полотні весь глибокий символізм та трагізм ситуації що зображена не тільки в притчі, але й актуальна в наші дні. Ця картина нагадує нам байдужість, яку ми бачимо зараз, бо такий випадок легко може трапитися і в наш час, і на вулицях нашого ж міста. І нагадує нам про милосердя та доброту, що вже стають ізгоями в цьому світі!