Славетні імена Полтавщини.

Існують музичні інструменти назви яких лунають самі по собі наче музика. Так сюди можна віднести скрипки Страдіварі чи Аматі – творіння цілих династій , що зробили унікальну еволюцію звучання цих інструментів, і які являються безцінними . Вони є вже історією музики!

Але є інструменти, що належать не представникам родин знаменитих майстрів. Є музичні інструменти що народжуються з народом, що їх створив, переживають з ним всі найвеличніші моменти, всі чорні сторінки його історії. І їхнє звучання зберігає це все!

В Полтавському художньому музеї В.Бажана готується до реставрації саме такий унікальний музичний інструмент: бандура.

В резонаторному отворі цієї бандури зроблений надпис: “Скляр Іван Михайлович, м.Миргород на Лубенщині, Гончарний пер.н.7”.

Це дозволяє нам зробити висновок що ця бандура належала одному з відомих бандуристів Миргородщини, співаку, удосконалювачу бандури, конструктору музичних інструментів, композитору, поету та художнику Скляру Івану Михайловичу (1906-1970).

Згадка Лубенщини до міста Миргорода може бути пов’язана з періодом коли це місто з 1923 по 1930 рр. було в Лубенській окрузі.

Про біографію Івана Михайловича Скляра розповідає праця Л.О.Розсохи “Миргородські кобзарі та бандуристи”.

Уродженець м.Миргород, походив з родини столяра, мешкав у Миргороді на Гончарному провулку,№7. Іван мав унікальні малярські здібності, писав пейзажі олійними фарбами, картини на козацьку й кобзарську тематику, які цінував відомий художник О.Сластьон.

З юних літ він разом з матір’ю Степанидою й сестрами Марією та Ольгою співав у хорі української автокефальної Троїцької церкви. З 1923 р. навчався гри у відомого миргородського бандуриста Павла Коробки – його родича. Тоді ж зробив собі першу бандуру за зразком Коробчиної. Відтоді це стало головною справою його життя. За своє життя він виготовив сотні бандур. В першій половині 1920-х років став одним зі співзасновників Миргородської капели бандуристів ім.Т.Шевченка, протягом багатьох років (1927-1937) стояв на її чолі. Мав чудовий голос – драматичний тенор, був солістом капели. За словами сучасників Іван Скляр у Миргороді “був осереддям кобзарства”.

З 1944 року працював концертмейстером групи бандур Державного українського народного хору, очолюваного Г.Верьовкою. В 1950-1956 рр. керував оркестром при хорі, віддавши йому 22 роки свого життя.

Всеукраїнську славу принесла йому праця в галузі конструювання й удосконалення музичних інструментів, зокрема бандур. Він став новатором створивши бандури нового зразка, змінивши систему важелів, приструнків, перемикачів, поєднавши харківський та київський тип бандур . Удосконалені ним інструменти були впроваджені для серійного виробництва на Чернігівській фабриці музичних інструментів, використовувалися народними капелами, музичними школами. Крім того Скляр І.М. створив цілу серію інших осучаснених народних інструментів – контрабас, цимбали, ліру, сопілку.

Відома й композиторська діяльність І.Скляра. Він с автором власних пісень,солоспівів, хорових творів, обробок українських народних пісень, зокрема, колискових, автором інструментальних та оркестрових п'єс для оркестрів народних інструментів, ансамблів бандур.

Займався збиральницькою фольклористичною та етнографічною працею. На Полтавщині він записав і гармонізував народний весільний танець «Дядина».

Автор акварельних ескізів (народні костюми, декоративна бутафорія).

На аматорському рівні писав літературні твори: вірші, мініатюрні гуморески занародними мотивами, створив цикл «Словесні фотографії» (сатиричні вірші-образки).

Народний майстер нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Протягом останніх років жив у Києві на вулиці Лабораторній.