Віктор Бажан: «Врятуємо пам'ятку світового значення!»
Нещодавно виник проєкт відзначення 100-річчя з дня заснування керованої Макаренком Полтавської трудової колонії імені М. Горького встановленням на місці її першої садиби в Трибах Полтавського району великого пам’ятного знаку.
У четвер, 25 листопада, за моєї безпосередньої участі у Триби було привезено із кременчуцького кар’єру необхідні будівельні матеріали та восьмитонний камінь – головну складову майбутнього пам’ятника. Наразі організовується виготовлення відповідної дошки, що різними мовами говоритиме з майбутніми відвідувачами цього меморіального місця.
На превеликий жаль, на місці колишньої колонії не залишилося жодного фундаменту. Розграбували цеглини, вкрали навіть пісок. На місці тогочасного колодязя знаходяться тільки його залишки. Зараз ця територія перетворилася на котлован глибиною 5 метрів.
На сьогоднішній день я маю на меті звернутися до правоохоронних органів, з метою розшуку негідника, який був співучасником цього діяння або за мовчазної згоди якого було знищено історичну пам’ятку світового значення.
Біографічна довідка. Антон Семенович Макаренко (1888–1939 рр.) випускник Полтавського учительського інституту, видатний український педагог, талановитий самобутній письменник, яскравий публіцист та надзвичайно ефективний освітній менеджер посідає особливе місце серед плеяди просвітителів ХХ століття, чий творчий доробок у теорії й практиці виховання визнаний світовою науковою спільнотою. Також не може не вражати величезний світовий наклад творів педагога, які видані десятками і десятками мов на різних континентах.
Антон Макаренко став студентом першого набору Полтавського учительського інституту, у якому впродовж 1914–1917 років він не лише блискуче навчався, але і привернув до себе увагу як надзвичайно обдарована, ерудована і працелюбна людина. Ключовий етап життя А. Макаренка пов’язаний із перевихованням неповнолітніх правопорушників. Це період його професійної і теоретичної зрілості, кульмінація педагогічного подвижництва.
Трудова колонія для «морально дефективних» дітей імені М. Горького та Дитяча трудова комуна імені Ф. Дзержинського стали своєрідним полігоном для апробації його унікальних педагогічних і управлінських ініціатив, вони відкрили зовсім нову сторінку не лише в біографії видатного педагога, але й у світовій практиці виховання. Його вихованці, вчорашні кримінальні підлітки, створюють високотехнологічну та надзвичайно рентабельну продукцію – перші в країні електродрилі та плівкові фотоапарати, вступають до вишів, стають чудовими професіоналами, очолюють різні галузі виробництва та суспільного життя.
«Виховати людину – стверджував педагог – значить виховати у неї перспективні шляхи, по яких розташовується її завтрашня радість».
Макаренко як людина, що створила безпрецедентно ефективну педагогічну систему і зуміла зробити її надбанням широкої громадськості завдяки неперевершеному письменницькому таланту, дуже швидко опинився у центрі прискіпливої уваги широких кіл.
Його досягненнями захоплювалися вчені Анрі Валлон і Володимир Вернадський, педагоги Селестен Френе та Януш Корчак, прем’єр-міністр Франції Едуар Ерріо, письменники Луї Арагон, Анрі Барбюс, Максим Горький, Юліус Фучік та багато інших. А вже в наш час Німецьке товариство наукової педагогіки внесло головну книгу А. Макаренка – «Педагогічну поему» до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.
Самобутня педагогіка Макаренка надто радикальна навіть для прагматичної світи ХХІ століття: ніколи ідеї жодного іншого педагога не знаходили настільки активної популяризації і такого масового впровадження, й у той же час нічиї педагогічні погляди настільки не потерпали від нерозуміння та фальсифікацій.
Які б «сталіністські» чи «комуністичні» ярлики, наприклад, не навішували на А. Макаренка його сьогоднішні опоненти, але справжня оцінка більшовицької влади, висловлена ним у знайдених лише в наш час листах до дружини, доволі промовиста: «погано, що я не можу захищати ніяких позицій: у безпартійної людини позицій бути не може.
Антон Макаренко постає перед нами людиною, однаково палкою і послідовною як у відстоюванні власних педагогічних ідей, так і у своєму ставленні до життя. Щирий у всьому, він навіть у коханні був максималістом: «Той, хто здатний ставитися до жінки зі спрощеним безсоромним цинізмом, не заслуговує на довіру як громадянин: його ставлення до спільної справи буде так само цинічним, йому не можна вірити до кінця».
Світ підкорений педагогічним і літературним талантом Антона Семеновича. 1988 р. ЮНЕСКО внесла його ім’я разом із іменами Джона Дьюї, Георга Кершенштейнера та Марії Монтессорі до четвірки педагогів, що визначили спосіб педагогічного мислення ХХ століття.
