Розмір тексту

Віктор Бажан: «Якщо не буде миру на Донбасі, то наша країна не вибереться з економічної прірви!»

За останні роки конфлікту на сході стає дедалі помітніше, що народ стомлюється від бойових дій і, як ніколи раніше, прагне до мирного життя. Втім, коли настане мир, ніхто так і не в змозі відповісти..

Річ у тім, що ми сприймаємо світ через спектр власних думок, власних почуттів. То втома теж буває різною. Адже я теж стомлююсь останнім часом, бо дуже багато роботи. Але це втома світла, і ця втома надихає.

Втома від війни – зовсім інша.  Бо народ дійсно стомився. Я пригадую 2014 – 2015 роки. Пригадую очі людей, з якими спілкувався тоді, пригадую їх внутрішній стан. То було грандіозне, небувале піднесення патріотизму, української свідомості, коли майже кожна людина мала тоді за святий обов'язок зробити щось для України, для перемоги.

Можна говорити все, що завгодно, але якщо не буде миру на Донбасі, то наша країна ніколи не підніметься з колін, не вилізе з економічної прірви. Тому мир повинен бути встановлений і негайно! Але поки що всі дії нинішньої влади зі встановлення миру не виправдовують наших сподівань!

Усі ми прагнемо до цінностей Європи, яка, справді, є символом культури та певної стабільності. Але ж ця стабільність виростає з багатьох чинників, якими є базис, надбудова, соціально-економічні умови. Та найголовнішим для мене все-таки є чинник розвитку культури й формування власної самосвідомості.

І коли ця власна вільна свідомість людини стає справді українською – не тому, що там десь є синьо-жовтий прапор, не тому, що нас почали обслуговувати українською мовою в магазинах, ні. Дуже важливо, що свідомість людини стала вільною, і в оцій вільності вона стала українською. Тобто людина свідомо прийшла до визнання себе українцем, до національної самоідентифікації.

Я також постійно запитую себе і своє серце: чому саме Донбас виявився слабкою ланкою в Україні? Чому саме тут спалахнула війна? Чому саме тут прорвалося зло до нас? Бо були проблеми і в Харкові, і в Дніпрі, але всі регіони вистояли, і тільки Донбас прорвався. На це запитання теж є багато різнопланових відповідей. Але мені здається, що насамперед тут, на Донбасі, не вистачило української свідомості. Тут не вистачило українського: ще 2013 року тут закривали українські школи, переслідували українських патріотів.

Згадаймо висловлювання Бісмарка: «Ворог приходить туди, де програв учитель та священик». То, мабуть, дійсно тут програли ті, хто мав формувати свідомість людей як українців. Дорослі самі здебільшого винні у своїх проблемах, хоча вони можуть ці проблеми розв'язати – у них є для цього досвід, сила, воля. Але мені особливо прикро, що діти схильні наслідувати проблеми дорослих.

Найголовніше – боротися саме за свідомість людей, і особливо за серця й душі маленьких громадян, які зростають на Донбасі.

Саме тому ми повинні починати з дітей. Саме тому ми сьогодні маємо закрити перед ними нашу провину за те, що ми, дорослі, допустили війну в нашій країні. Це провина кожного. Це не провина однієї особи – нібито був «поганий» президент, а здавалося, що добрий. Ні. Це провина кожного: хтось щось недоглядів, хтось про щось промовчав, недопрацював, недоплекав доброту та чесність у своєму серці. Всі наші страждання не варті й однієї сльози, що впала з очей дитини.

На сьогодні ми справді маємо розуміти, що слова «діти – наше майбутнє» це не просто слова – це свята правда життя. Час летить дуже швидко, і ми можемо просто не встигнути. Ось чому ми своїм прикладом спонукаємо до дій сьогодні. Ось чому я дуже добре розумію, що не встигнемо обернутися, як ці діти, які сьогодні усміхаються, радіють шоколадці, книжці, вони дуже скоро стануть дорослими.

І дуже важливо, щоб в їх серцях було добро, щоб в їх серцях була свідомість вільної людини, вільного українця. Бо тільки тоді ми скажемо, як на Великдень: «Христос воскрес, воскресне й Україна». Тільки тоді Україна воскресне по-справжньому.  

Тільки тоді ми почуватимемося вільними від корупції, злоби, якихось негараздів, від пафосу та дешевого політиканства, від усього того, що сьогодні нас не лише від Європи, а й відштовхує нас самих від себе.

Кожен знає або чув про Суд Божий – це так званий момент істини, коли Бог судитиме людину за її справи.  Я впевнений, що такий момент для нас  вже настав. Бог судить сьогодні Україну, випробуючи наші серця. Ні, нікого не судитимуть у буквальному значенні цього слова – я навмисно вдаюся до алегорії.

Закони Всесвіту незмінні – людина засуджується або виправдовується тільки сама – власними вчинками і навіть думками та намірами. Втім, вважаю, що останні роки дали нам унікальну можливість бути чесними із собою, одверто відповісти на питання, які рано чи пізно постають перед людиною: «Хто ти?», «Що ти?», «Навіщо ти?».

За останні роки кожен, свідомо або несвідомо, проявив себе – або діючи, або чекаючи чогось... У Новому Заповіті є чудова притча про таланти. Талант – стародавня, досить велика грошова одиниця. Три людини, отримавши від господаря ці таланти, по різному ними розпорядилися. Двоє – віддали та примножили їх. А один просто закопав у землю, щоб зберегти. Продовження цієї історії досить повчальне...  

Скажу чесно – мені ближче до серця той, перед ким у критичні, доленосні моменти життя свого народу постає питання: «ЩО Я МОЖУ ЗРОБИТИ ЗАРАЗ ДЛЯ УКРАЇНИ, ДЛЯ ЛЮДЕЙ?», аніж той, хто запитує: «Що країна та люди зараз можуть зробити для мене?».

Про автора

Віктор Бажан

Віктор Бажан

Меценат, філантроп, засновник музею

70
Останні публікації:
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему