Розмір тексту

Віктор Бажан: "В Полтавському художньому музеї В.В. Бажана є унікальний архів А.С. Макаренка!"

Антон Семенович Макаренко з’явився на світ 1 (за новим стилем 13) березня 1888 року у Білопіллі, заштатному містечку Харківської губернії, нині районному центрі Сумщини. 

У його батьків, маляра залізничних майстерень Семена Григоровича і домогосподарки Тетяни Михайлівни, народилося всього 5 дітей: старші за Антона Серафіма (пішла з життя ще немовлям) і Олександра та молодші: Наталія (померла у дитинстві) і Віталій. Останній зі слів батьків так описує появу на світ майбутнього видатного педагога: “Напередодні, 29 лютого, була тепла сонячна погода, була відлига, але ніччю вдарив мороз і пішов сніг, утворилася ожеледиця. Рано вранці 1 березня мама пішла до колодязя за водою, посковзнулася і впала. До 10 год. у мами з’явилися страшні болі і до 12 год. з’явився на світ Антон”. За декілька днів, 12 березня, новонароджений був хрещений у Преображенській церкві м. Білопілля, про що залишився відповідний запис її настоятеля, духовника Другого сумського церковного округу, священика Мітрофана Ракшевського. Нажаль, сама будівля Преображенської церкви до наших днів не збереглася.

В той час як батько Антона був спадковим робітником, мати, до заміжжя Дергачова, походила із збіднілої дворянської родини. Однак обидва вони були досить освіченими, батько, наприклад, єдиний із свого оточення передплачував і читав періодичну пресу, досить грамотно писав. Перед тим як потрапити до Білопілля, сім’я Макаренків жила у посаді Крюкові Полтавської губернії, де С. Г. Макаренко працював у невеликих вагоноремонтних майстернях.

Фотокопія запису у метричній книзі Преображенської церкви м. Білопілля про хрещення А. С. Макаренка (Антон Семенович Макаренко. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях / упоряд. : П. Г. Лисенко, І. С. Убийвовк. – Вид. друге, перероб. і допов. – К. : Рад. шк., 1978)

Спогади як самого А. С. Макаренка, так і його брата Віталія Семеновича змальовують нам родину, у якій панував культ праці, обов’язковості по відношенню до дорученої справи, відповідальності за результати своєї діяльності. Антон із раннього дитинства мав перед собою переконливий приклад долі власного батька, який здолав тяжкий шлях від простого учня в каретній майстерні і завдяки наполегливості та працездатності здобув посаду майстра малярного цеху великого вагоноремонтного підприємства: “Він щодня, упродовж десятків років, підіймався о п'ятій годині ранку, по гудку. Через п'ятнадцять хвилин він уже крокує вздовж старих парканів піщаної нашої вулиці”. Мати А. С. Макаренка все життя несла на собі важкий тягар родинного господарства, піклуючись про хворих дітей, долаючи масу незручностей під час численних переїздів сім’ї.

Батько А.С. Макаренка - Семен Григорович
Мати А.С. Макаренка - Тетяна Михайлівна

Містечко Білопілля Сумського повіту в культурному відношенні далеко відставало від Крюкова. Родина жила навіть не в самому містечку, а за 2,5–3 км від нього у невеликому селищі, що утворилося навколо залізничної станції і майстерень, працівником яких тепер був С. Г. Макаренко. Мемуарні джерела свідчать, що А. С. Макаренко народився з певними соматичними патологіями і все дитинство надзвичайно страждав від різних хвороб, які, вочевидь, не могли не позначитися й на багатьох процесах його особистісного розвитку. При тому, що мовленнєва діяльність у Антона відкрилася набагато раніше за вікову норму, фізичні вади, до яких згодом додалася сильна короткозорість, заважали йому брати участь у іграх однолітків і, ймовірно, опосередковано вплинули на формування специфічного способу життя, в якому ключове місце посіло читання та інші інтелектуальні вправи. Треба також зазначити, що присутність у домі прикутої до ліжка молодшої сестри Наталії і постійні фізичні страждання А. С. Макаренка створювали в сім’ї атмосферу суму і прихованого відчаю.

Свою освіту А. С. Макаренко розпочав у 1895 році в Білопільському двокласному залізничному училищі Міністерства народної освіти. У час, коли юний Макаренко навчався в 3-му відділенні, на чолі училища став нерядовий педагог Костянтин Максимович Сальников, який у процесі формування професійного світогляду майбутнього вихователя посів місце першого яскравого взірця високої педагогічної майстерності. Як писав публіцист Б. Волков, Волганівська учительська семінарія, яку К. М. Сальников закінчив два роки тому, не змогла приглушити в ньому здорового селянського начала. Він викладав арифметику і природознавство, але першою турботою вважав залучення всіх учнів до праці. 

Сім’я Макаренків із рідними, зліва направо: Тетяна Михайлівна Макаренко з дочкою Наталкою, сестра Тетяни Михайлівни і хрещена Антона – Пелагея Михайлівна, Олександра Семенівна – сестра Антона Семеновича, Семен Григорович Макаренко з сином Антоном, чоловік Пелагеї Михайлівни Сапулов з сином Василем (фото 1894 р.) (Антон Семенович Макаренко. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях / упоряд.: П. Г. Лисенко, І. С. Убийвовк. – Вид. друге, перероб. і допов. – К.: Рад. шк., 1978)
С. Г. Макаренко з своєю дочкою Олександрою. Початок 1880-х років (експозиція Державного музею-заповідника А. С. Макаренка в с. Ковалівка Полтавського району)

Училище мало садибу, обсаджену декоративними деревами, великий сад, город, пасіку та баштан. Завідувач формував із учнів, відповідно до віку, трудові бригади, демонстрував техніку сівби, висаджування і обробки сільськогосподарських культур. Учні, починаючи з 4-го відділення, працювали у слюсарних і столярних майстернях, що теж існували при училищі. Крім цього, К. М. Сальников влаштовував загальнодоступні читання на історичні або моралістичні теми, які ілюстрував “туманними картинками” за допомогою “чарівного ліхтаря”. Як згадує друг дитинства А. С. Макаренка І. І. Чернишов, уже тоді навколо майбутнього педагога завжди збиралася купка дітей, на шкільних вечорах він зазвичай був в ударі, з захопленням брав участь у всіх дійствах, але ніколи не грав на подвір’ї у “бабки”, вважаючи це нецікавим і непотрібним. Автор спогадів упевнений, що саме трудове виховання, отримане в білопільському училищі, приклад неформального шефства над нею інженера-механіка вагонних майстерень В. І. Бартницького вплинули в подальшому на педагогічні пошуки А. С. Макаренка.

В останні роки ХІХ століття в процесі розширення діяльності щойно утвореної Південної залізниці в Крюкові були збудовані надсучасні вагоноремонтні майстерні, до яких у грудні 1900 року було переведено С. Г. Макаренка. 

Крюків, який був лише посадом Кременчука, у ті часи при 10000-му населенні не мав жодного театру, громадської бібліотеки, книжкового магазину або навіть газетного кіоску. Єдиним його навчальним закладом було Крюківське міське приходське народне училище. Загальний стан народної освіти в Кременчуцькому повіті на цей час можна уявити за такими цифрами: в 1899 році з усіх дітей шкільного віку отримували ту чи іншу форму освіти лише 29,8%, причому аналогічний середній показник по Полтавській губернії дорівнював 37%. 

Крюківська залізнична водокачка, листівка початку 20-го ст. 

Про автора

Віктор Бажан

Віктор Бажан

Меценат, засновник музею

65
Останні публікації:
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему