Віктор Бажан: «Політична шизофренія та дуалізм особистості тягне за собою втрату ідентичності!»
Фракції та групи, крила та фланги ростуть грибами на партійному грунті розбіжностей поглядів функціонерів. Так було і так буде, якщо довіряти вченням, починаючи з Екклезіаста і закінчуючи вічно живим у мавзолеї.
Навіть моноліт КПРС складався з різних за структурою кристалів робітничо-селянського примітивізму і бюрократично інтелігентного класицизму. Ідеологія їх спочатку спаяла, потім розірвала, як вода, що перетворилася на лід, крушить найміцніший бетон.
Розшарування партії і РОЗДВОЄННЯ ОСОБИСТОСТІ веде до втрати ідентичності.
З того часу в радіатори українських партійних двигунів не заливають ідеологію. Користуються антифризом із суміші біблейських істин, заповідей морального кодексу будівника комунізму, приправленого правилами ринкової економіки. Практично. Ні до чого не зобов’язує, а сприймається усіма.
Проте чистий прагматизм не гарантує зімкнутості лав. Відчуваємо на прикладі правлячої партії. Розщеплення її маси тіла і свідомості, що залишилася, помітне неозброєним оком.
Вранці партійці йдуть до Європи, творять диверсифікацію постачань газу, насаджують норми демократії, а ввечері крадуться до Митного союзу, виставляють трубу на sale і скопом трьох властей заламують руки четвертій. Вони одночасно можуть перебувати у комісіях з прав людини і в установах з виконання покарань, у лавах захисників і критиків режиму.
Вони Гог і Магог, вхід і вихід, що лежать у паланкіні і згинаються під його тягарем. Різні іпостасі однієї істоти. Вони всюди, де множинність особистості єдина умова політичного виживання. З’єднуватися в одне небезпечно, все одно, що керівному жучкові втратити щит мімікрії перед дзьобом підлеглого шпака.
Кому з нас не хотілося посадити за підручники двійника, а самому ганяти м’яча у дворі? Відправити біологічний дублікат до опери, а другим податися в бар. Мрії клонування тіла не доходили до тиражування душ. Але, нарешті, відкрилася можливість мультиплікації внутрішнього світу.
Подивіться навсібіч і зрозумієте, як мало тих, хто ВІДПОВІДАЄ ЗА СВОЇ ВЧИНКИ, ГОВОРИТЬ І РОБИТЬ ОДНЕ І ТЕ Ж, ЗІСТАВЛЯЄ ВЧОРАШНЄ З СЬОГОДНІШНІМ. Множинні особистості завжди чисті й бездоганні, як разові сорочки.
Пограбують квартиру й одразу ж з’являться за викликом ловити злочинця, боротимуться за свободу слова і продаватимуть її частинами й оптом, за нагоди, литимуть сльози на могилі Кобзаря і заборонятимуть його мову. Ще не викинувши сірника паліїв, вони з пожежними брандспойтами вже перед очима роззяв.
Множинна особистість щира у своїх словах і переконаннях. Просто ми не завжди розуміємо, чиїм голосом вона говорить цієї миті. Тому входьте у її становище.
Поруч з множинною особистістю (дуалізмом) стоїть й політична шизофренія — втрата, ось в цьому і полягає болючість, втрата раціональності, імпульсивна поведінка, подвійні стандарти, брехливість, невмотивованість і безцільність.
Є деякі протиріччя або виклики для усвідомлення такої смислової реконструкції. Хворобливість це, або це органічні принципи? Важко відповісти. Але політика — брудна справа, цю істину поки нікому не вдається спростувати.
Нормальне мирне існування, в якому діють моральні принципи, і перерахована симптоматика, безумовно, виглядає як патологія або аномалія.
Відомий психолог Джеймс Хіллман виступає проти визначення синдрому множинної особистості, як розладу і називає таке ставлення культурним упередженням. Проблеми виникають, коли множинні особистості взагалі відмовляються співпрацювати.
Лікувати дисоціативний розлад ідентичності немає сенсу. Не допоможе.
