Нашому музею вже присвячують вірші!

Музейна справа як виховання дітей, її плоди, любов приходить навіть не з роками, а через десятиліття. Коли я пізно уночі зачиняю двері музею якому присвятив своє життя, я наче закриваю очі та потрапляю у царство сновидінь та інший світ. Світ де немає Антона Макаренка, гомону старовинних годинників і меблів на яких сиділи та творили Толстой, Тургенєв, Пушкін, Гоголь. Справжнім зв'язком чи точніше ниточкою між цими світами є щира вдячність людей. Інколи слова подяки, інколи посмішки та просто рукопотискання. Аж ось вірш, вірш вдячності від старенької вчительки, добрі слова, поезія мудрості та стиглого як ягода досвіду.. Дякую...

Художній Віктора музей

Ми вдячні тобі милий чоловіче

Що це зерно ти сієш добре й вічне

Що набираєш ти намисто наше

Вінок вінчаєш, робиш місто краше

Скроні мої покриті сідиною

Сивіла я Полтавонька з тобою

Сивів із нами кожен храм і крест

Наче долонями ти кличеш до небес

Перлиною на тілі твоїм гарним

Сльозою срібною, такою марною

Застиг наш рідний колізей

Віктор людей культури перемога

І спрага знати і душі тривога

Це не музей – це храм наснаги

І вічністю в скорботі жити дорожити

Це не музей – це ти і я, це доля

Це наша слава, наш похід і воля

Це наша совість – це любов і смуток

Вклоняюсь твоему гідному труду

Онуків до дверей твоїх веду

Щоб бачили скарби тисячолітні

Звання Полтавця завжди були гідні

Можливість це в історію пірнути

Дякую Віктора за охорону історії і любов до нашого міста.