Віктор Бажан: «Я хотів би, щоб про мене згадували і через століття...»

Дякувати Богу, я володію безцінним скарбом - невідомі до цього світу, поетичні твори, визнаного світом педагога-письменника Антона Семеновича Макаренка. Для мене це перш за все відповідальність!

Дякую відомому у всьому світі макаренкознавцю, педагогу і справжньому патріоту України, Андрію Володимировичу Ткаченку, що він погодився допомогти розробити стратегію і разом зі мною популяризувати Полтаву у всьому світі!

Андрей Ткаченко

23 февраля, 01:53  · Отже, як і обіцяв, про вірші Антона Макаренка. Сьогодні, нарешті, тримав у руках два зовсім незнайомі (!) дослідникам поетичні твори всесвітньо визнаного педагога-письменника! Сказати, ще це видатна подія - нічого не сказати! Це сенсація вітчизняного і міжнародного макаренкознавства, без перебільшення!! Далеко не кожен рік знаходяться нові тексти Антона Семеновича, а тим паче - зразки такої нетипової для нього жанрової форми. І це лише невелика (!) частка того скарбу (без лапок), що має у своїй "макаренківській" колекції Віктор Васильович Бажан. Цікавий контекст: перший із віршів, "Ночь", датований 14-27 грудня 1920 року, тобто написаний у найдраматичніший момент історії Полтавської трудової колонії ім. М.Горького - 4 і 18 грудня до неї були направлені за збройні розбійні напади перші 10 вихованців віком від 15 до 18 років - найважчи, найбільш небезпечні, зовсім некеровані молодики, про яких Макаренко написав у своїй "Педагогічній поемі": "Воспитанники наши были прекрасно одеты: галифе, щегольские сапоги. Прически их были последней моды. Это вовсе не были беспризорные дети... В первые дни они нас даже не оскорбляли, просто не замечали нас. К вечеру они свободно уходили из колонии и возвращались утром, сдержанно улыбаясь моему проникновенному соцвосовскому выговору". 22 грудня один із "вихованців", Бендюк, був заарештований за скоєне вночі вбивство та пограбування. Про ці саме дні Антон Семенович писав: "Длинными зимними вечерами в колонии було жутко... Колония все больше и больше принимала характер "малины" - воровского притона, в отношениях воспитанников к воспитателям все больше и больше определялся тон постоянного издевательства и хулиганства. При воспитательницах уже начали рассказывать похабные анектоды, грубо требовали подачи обеда, швырялись тарелками в столовой, демонстративно играли финками и глумливо расспрашивали, сколько у кого есть добра..." Ось так: фінки і вірші - зворушливий колорит часу. Другий вірш (без назви) написаний у Москві 16 жовтня 1922 року - тобто за два дні після того, як здійсниласа давня мрія Макаренка щодо здобуття вищої освіти - його було зараховано до Центрального інституту організаторів народної освіти імені Є.О.Літкенса. До речі: вже 27 листопада педагог змушений був кинути навчання - керівництво полтавської освіти зажадало повернути свого завкола для порятунку колонії імені Горького, що починала повільно руйнуватися. Навмисно не аналізую тексти, для цього потрібно більше "вільної душі". Шановний меценат поки що дав дозвіл опублікувати лише один із цих віршів. Поки що... PS Приношу вибачення за якість фото!