Розмір тексту

Експеримент в містечку Вьоргль

Міхаель Унтергугенбергер народився у 1884 році у родині малоземельного селянина в Тіролі - Австрія. По закінченні Першої Світової війни його в 1931 році він стає бургомістром міста Вьоргль в Австрії (4216 мешканців). В місті не було великих заводів, а малі фірми міста розвалювалися на очах; росла кількість людей, які повинні отримувати допомогу по безробіттю. До того ж збільшувалася кількість людей, про яких турбувалася кухня для бідних; таких «виключених з податкової відомості» налічувалося в 1932 році 200 чоловік.

      Швейцарський журналіст Бурде писав: " - Я відвідав Вьоргль в серпні 1933 року, точно через рік після початку експерименту. Не дивлячись ні на що, слід визнати, що успіх його межує з дивом. Вулиці, які раніше перебували в жахливому стані, зараз можна порівняти з автобанами. Будівля міської управи капітально відремонтована і являє собою гарну споруду з квітучими геранями". 

untergugenberger1.jpg

Міхаель Унтергугенбергер, хоча і не мав готової ідеї, склавши руки не сидів. Він подумав: «Освідченні люди написали багато книг з економіки, вони напевне знають, що порадити!». Читаючи роботи Карла Маркса, він наштовхнувся на ім’я Йозефа Прудона, який написав «Систему економічних протиріч» і за раз прочитав цю книгу. Але все не те! Лише прочитавши роботу Сильвіо Гезеля «Природний економічний порядок», йому в голову прийшла рятівна ідея. Окремі сторінки він перечитував по кілька разів, доки не переконався, що знайшов відповіді на всі свої запитання.                                              І оскільки Унтергугенбергером володіла ідея допомогти людям, він розробив програму допомоги.

     Передусім він зустрівся окремо з кожним членом з міського управління та із комісії доброчинної допомоги і говорив з ними, доки не переконався в їх підтримці.
     Потім він скликав нараду на якій сказав: В нашому містечку налічується 400 безробітних, з яких 200 викреслені через бідність з податкової відомості. В області ж число безробітних сягає 1500. Наша міська каса порожня. Наше єдине джерело доходів, це борги з податків у розмірі 118 000 шилінгів, але ми їх не можемо отримати, бо у людей просто немає грошей. Міській ощадкасі Інсбрука ми заборгували 1 300 000 шилінгів і ми не в змозі платити відсотки з цього боргу. Крім того ми заборгували Земельному і Федеральному урядам, і оскільки ми не платимо, ми не можемо розраховувати на отримання своєї частини з бюджету. Наші місцеві податки принесли нам за перше півріччя лише 3 000 шилінгів. Фінансовий стан нашого району погіршується, бо ніхто не в змозі платити податки. Єдина цифра, яка стабільно зростає, це кількість безробітних.                            

І бургомістр виклав свій план «зникаючих» грошей. Звичайно грошима назвати цей засіб обміну вони не могли, бо це заборонено. Вони назвали їх «Підтвердження про виконану роботу». Такі «підтвердження» було випущено в розмірі 1, 5 і 10 шилінгів. Фінансова амортизація була такою ж, як і в німецькій  
Вері – 1% щомісяця. «Підтвердження» були прийняті, як платіжний засіб.

171323_123331337736468_100263770043225_1

     Передусім у місті взялися за проведення найнеобхідніших робіт. В якості перших робіт з благоустрою, 11-ого липня 1932 року було почато прокладання каналізації в одному з районів, дорожні роботи і асфальтування головних вулиць. Об’єм робіт склав 43 386 шилінгів, з яких лише частина була виплачена в якості зарплати. На будівництво трампліна було витрачено 500 робочих змін, на 4 000 шилінгів була організована кухня допомоги і так далі. Четверта частина всіх безробітних змогли знову отримувати хліб і покращився стан у сім’ях безробітних.
     Виплата зарплати здійснювалася всім без винятку тільки «підтвердженнями». З міського управління вони скеровувались прорабу, він розподіляв їх серед своїх будівельників, а вони розраховувались ними з булочником, м’ясником, перукарем і так далі. Випуском «підтверджень» завідувало міське управління, але їх можна було купити в Кредитному товаристві міста Вьоргль і там можна було поміняти на справжні гроші.
      Банк не отримував жодних зборів за управління оборотом «підтверджень», увесь прибуток ішов у міську касу. Кредитні товариства видавали з своїх прибутків позики особам, чия кредитоздатність не підлягала сумніву, під (казкові) 6%. Виплати під ці відсотки також перераховувались в міську касу.
      Новина про покращення стану в місті Вьоргль обійшла увесь світ. Вьоргль став чимось на зразок місця паломництва економістів. Усі вони були доброї думки про переваги «зникаючих грошей», бо їх було недоцільно накопичувати вдома, їх власники клали їх в ощадкасу.
      
     На новому бетонному мості висить пам’ятна дошка з гордим надписом: «Побудовано за вільні гроші в 1933 році». Усі працюючі мешканці – переконані прихильники вільних грошей. В усіх крамницях вільні гроші приймаються нарівні зі справжніми».
     Мешканці сусіднього з Вьорглем Кіцбюеля спочатку сміялися над експериментом, однак незабаром вирішили спробувати його в себе. Вони випустили «зникаючих грошей» на 3 000 шилінгів; по 1 шилінгу на мешканця. Випущені в обох містах платіжні засоби приймалися до оплати, як в одному так і в іншому місті без обмежень. Багато областей забажали наслідувати прикладу Вьоргля, але вирішили почекати, чим закінчаться дії уряду.
    На жаль уряд подав на суд – випускати гроші будь-якого типу дозволено лише Національному Банку. «Зникаючі гроші» були заборонені і вилучені з обігу 15-ого вересня 1933 року. Бургомістр Унтергугенбергер не змирився із забороною і подав протест до суду. Розбирання справи пройшло всі три можливі інстанції, але безуспішно, 18-ого листопада того ж року його протест було остаточно відхилено.

Інформація взята з книги "Знищення лихварства" Микола Кардач можна тут:
http://novigroshi.org/doc/zl.docx

Про автора

Юрій Шевченко

Юрій Шевченко

Економіст

10
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему