Феномен Кричевського: український модерн у Полтаві, роботи в імпресіонізмі, герб для УНР

Загалом про Василя Кричевського можна говорити як новатора, що поєднував у творчій роботі українські народні орнаменти та модерн. Він — засновник українського модерну, розробник українського державного герба (прийнятого Центральною Радою), представник українського «ліричного імпресіонізму».

Інтерес до малювання у Кричевського виявився ще у дитячому віці, коли він переглядав  роботи Шевченка. Дуже уважний до символів, Кричевський захоплювався прикладним мистецтвом — зокрема, аналізував орнаменти (вишивки, писанки, кераміки, килимарство). 

Пізніше, під час навчання у Харкові в технічному залізничному училищі, самостійно здобув професійну освіту в майстернях архітекторів Сергія Загоскіна, Альфреда Шпигеля та Олексія Бекетова. Згодом, Василь Кричевський працював помічником міського архітектора у Харкові.  

Кричевський та Полтавщина

Василь Кричевський тісно пов’язаний із Полтавщиною, і не тільки завдяки створенню будівлі Полтавського губернського земства. На його честь у Полтаві названа одна з центральних вулиць та встановлена меморіальна дошка. Його перша робота — Народний дім у Лохвиці.

Будівля була створена для аматорського театру, де трупа мала вже свою постійну сцену. Для Кричевського орієнтиром була народна дерев’яна архітектура, що власне й було втілено при проєктуванні Народного Будинку. Струнка дерев'яна двоповерхова споруда театру стала візитною карткою повітового міста, доповнивши його своєрідний архітектурний силует. 

Через три роки Василь Григорович взяв участь у конкурсі на спорудження будинку Полтавського губернського земства, який зараз є прикладом українського модерну в архітектурі. 

Будинок має симетричний Ш-подібний план: головний фасад мав два з половиною поверхи, з двору — три з половиною. У середній його частині розміщено вестибюль, центральний хол з парадно розгорнутими сходами, великий зал засідань. Інші частини мають широкі коридори, які об'єднували ділові приміщення земської управи, розташовані на двох поверхах. На третьому поверсі, з боку двору, було влаштовано музейні приміщення, в одному з крил — кімнати готельного призначення. 

У проєкті Кричевського використовувалися національні мотиви: шестикутні прорізи  вікон і дверей, башти, що фланкували центральну частину фасаду, багате кам'яне різьблення. Фасад та інтер'єри були оформлені керамікою і майолікою, виготовленими учнями земських майстерень Полтавської губернії, у тому числі — Миргородської керамічної школи і гончарями з Опішні. Вздовж фасаду розміщувалися герби міст Полтавської губернії.

За часів правління гетьмана Павла Скоропадського, Кричевський переїхав до Миргорода, де керував керамічною школою. Невдовзі створив на її базі інститут. Його двічі арештовували, взимку 1919-го він був ув’язнений, однак після втручання студентських та громадських делегацій звільнений. Влітку цього ж року повернувся до Києва, де і продовжив викладати в Академії мистецтв до моменту її закриття радянською владою. У 1922 році став професором Архітектурного інституту, на базі якого згодом створили Київський художній інститут.

Герб для Центральної Ради

Спілкуючись із Грушевським, мандруючи із ним Європою, Кричевський усвідомлює, що українська ідентичність повинна бути не тільки в архітектурі чи мистецтві, а в політичному аспекті.  

Творчий процес розробки проєкту зображення державного герба УНР тривав недовго й під пильним керівництвом Михайла Грушевського. Тож Кричевський взяв за основу тризуб князя Володимира Великого, вмістив його в оливковий вінок, що мав символізувати всенаціональне замирення та спокій. Вважається, що ескізи великого і малого гербів, а також печаток УНР з подання Грушевського було схвалено Малою Радою 22 березня 1918 р.

Кольоровий оригінал малого герба зберігся — його відносно нещодавно віднайшли в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Нині, наш сучасний малий Державний Герб України на 95% збігається саме з гербом авторства Василя Кричевського.