Розмір тексту

Афганістан: «золота акція» чи «валіза без ручки, але з вибухівкою»?

Від перемоги «Талібану» ніхто не виграє і всі постраждають

Вихід американських військ з Афганістану, втеча президента Ашрафа Гані (що чисто сюжетно дуже схожа на втечу Януковича) та встановлення там влади ісламського переважно пуштунського терористичного руху «Талібан», яке відбулося несподівано швидко — тоді як від Байдена чекали якраз дуже сповільнених, млявих та невизначених політичних рішень — створюють нову геополітичну ситуацію в Центральній Азії, створюють нові виклики для США, Китаю, Росії, України та посилюють ісламський фундаменталізм в якості глобального політичного суб’єкта. З’являються також побоювання, що ці події можуть наблизити нову світову війну: глобальні геополітичні гравці хотіли використовувати Афганістан як «золоту акцію», а виявилось, що він — кісточка доміно, і, витягаючи її з доміношної композиції, існує вірогідність завалити конструкцію всієї світової безпеки. Отже, 

1. Це грандіозний політичний провал США і Байдена особисто. Виявилось, що «єдина наддержава» («світовий шериф», «лідер вільного світу») не здатна творити політичні чудеса. Хоча з історії відомо, що владу в Афганістані здобути нескладно — складно її утримати. Найдовша в історії США (майже 20 років) воєнна кампанія принесла корупційні скандали, удар по репутації Байдена (хоча вивід американських військ було сплановано ще за Трампа). А 300-тисячна афганська армія, в яку США вклала сотні мільярдів доларів, не здатна та не хоче чинити опір 70-тисячній армії талібів: з семи корпусів афганської армії п’ятеро війну проігнорували. Також з’ясувалось (вже вкотре!), що американські воєнні та політичні аналітики в складній нестандартній ситуації мислять здебільше шаблонно, виходячи з застарілих моделей та уявлень. Саме тому у Росії з’являються шанси запропонувати Вашингтону своє партнерство в регіоні — за аналогією з ситуацією в Сирії протягом останнього десятиліття. 

2. Це грандіозний провал модернізаційного проекту Заходу (західної коаліції) та західних цінностей. Виявилось, що афганському народу не потрібна ані сучасна світська демократизована країна, ані сучасний тип життя. Західні цінності втрачають універсальний розголос: якщо раніше вважалось, що вони в рівній мірі підходять усім народам та країнам, просто хтось до них приходить раніше, хтось пізніше, то тепер посилиться точка зору про те, що це — локальні цінності лише одної західноєвропейської євроатлантичної цивілізаційної спільноти. Які, у прямій відповідності до теорії мультикультуралізму, нічім не кращі за середньовічні цінності ісламського фундаменталізму. (Все це призведе до чергової ідеологічної атаки на «ліберальні цінності» не лише в РФ та Китаї, але й в інтелектуальних колах Європи та США.) 

3. Слід зазначити, що вихід американських військ — це цілком логічний, раціональний та доцільний (з точки зору американської економіки та внутрішньої політики) крок. В Афганістані маємо класичний приклад «failed state»: деякі експерти вважають, що в афганських умовах в принципі неможливо збудувати сучасну ефективну державу, що багатоетнічне та багатокультурне населення Афганістану приречене на постійну громадянську війну. Якщо раніше ця країна була місцем зведення рахунків наддержав (Британської та Російської імперій, США та СРСР), то зараз Афганістан може бути цікавим, по-перше, як місце базування глобального тероризму та, по-друге, з точки зору світового обігу героїну. (Великою мірою подальша доля самого Афганістану буде залежати від того, яку позицію займе новий уряд з «героїнової» теми.) 

4. Ісламський фундаменталістський радикалізм отримав новий потужній поштовх і в найближчий може реорганізуватись у глобальну політичну силу, яка будуватиме власні відносини з Китаєм, США, Росією, Індією та ЄС, — навіть якщо буде сприйматись як загальносвітове «абсолютне зло». (Згадаємо, що «Талібан» вже був при владі в Афганістані — до 2001 року, коли дружня йому «Аль-Каїда» 11 вересня вчинила теракт проти WTC в Нью-Йорку. Що, зрештою, і стало причиною американської воєнної кампанії в Афганістані.) «Арабську весну» можна сприймати як рух за модернізацію сучасного арабського, ширше — усього ісламського світу. Тоді як Афганістан може стати одним з центрів всесвітньої ісламської «консервативної революції» (принаймні, її сунітського крила), в якій «Талібан» приймає «естафету» боротьби за Халіфат від «Аль-Каїди», ІДІЛ та інших радикальних ісламських фундаменталістів, що розглядають свою боротьбу як релігійну та світоглядну війну. Проте, такої консолідації навколо ідеї Халіфату може і не відбутися — якщо не буде допомоги з боку впливових сунітських країн, якщо Афганістан загрузне у внутрішніх міжетнічних конфліктах і якщо цей рух не отримає світоглядної бази у вигляді нової ідеології радикальної релігійної війни — попередні дещо застаріли. 

5. Перемога «Талібану» та крах Афганської держави, збудованої за прямої допомоги та участі США, — це величезний урок для України та української політичної та інтелектуальної еліти: з’ясувалось (вже вкотре!), що США не здатні допомогти тим країнам, яким не потрібна їхня допомога. Після грандіозного провалу з «Північним потоком-2» Україна в черговий раз підходить до ситуації «бути-чи-не-бути». Але розслабленість, млявість, несуб’єктність української еліти нікуди не поділися! Якщо українська спільнота буде не здатною породити нову суб’єктно мислячу та самостійно діючу еліту, Українська держава може припинити своє існування. (Поки що люди, яких доводиться називати «українською елітою», поводять себе переважно як ті проамериканські афганці, що трагічно загинули в аеропорту Кабулу, чипляючись за крила та шасі американських літаків, що тікали з Афганістану.) 

6. В цій ситуації немає абсолютних вигодонабувачів. Афганістан найбільше нагадує валізу без ручки, але з вибухівкою. Наприклад, Росія отримує складних баланс проблем і нових можливостей. З одного боку, російська влада має давні та тісні стосунки із старшим поколінням «Талібану». З іншого, центральноазійські країни, насамперед, Узбекистан та Таджикістан, невдовзі стануть зоною розповсюдження ісламського політичного радикалізму, який може перекинутись також і до мусульманських регіонів Росії. (Загроза посилення ісламського радикалізму всередині Росії та навколо її кордонів може ще раз наочно показати, якою згубної для неї стала антиукраїнська політика, «Крым-наш», «Новороссия», «ЛДНР» та ін.) А в разі початку бойових дій на території країн ОДКБ (Таджикистан, Киргизія, Казахстан), Росії доведеться втручатись у війну. Китай та Індія теж отримають додаткову небезпеку від власних ісламістів. 

7. Для України в контексті російсько-української гібридної війни афганські події можуть мати неоднозначні наслідки. З одного боку, в середньостроковій перспективі Росія буде змушена перекинути частину боєздатних воєнних угрупувань ближче до Афганістану, що знижує вірогідність прямої агресії. Але, з іншого боку, в перспективі буквально 1–2 місяців в колах кремлівських радикалів-«яструбів» може скластись консенсус про необхідність «донецко-херсонского блицкрига» — миттєвого та «остаточного» вирішення так набридлого їм «українського питання». 

Про автора

Андрій Окара

Андрій Окара

Політичний філософ

23
Останні публікації:
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему