21.11.2011 | 18:45

Пристаркуватий мачо

Зустрів товариша. Він повідав мені історію, яка мене потішила. Розкажу і вам.

Товариш мій проживає в районі центру. У приватному будиночку. Вірніше, в одному дворі кілька хазяїв, один будинок на кілька сімей.

Такий собі комунальний двір.

В одному з ним дворі мешкає в тому числі одна цікава сімейна пара. Старики. Каже, їм за 80. Дряхленькі.

Старенькі то старенькі. Та чи не кожен день веселять увесь їх двір та навколишні.

Каже: - Чуємо, кричить стара. Ну вже дід, значить, припав до неї. І що, думаєш, роблять?

Отож.

Старий свої сексуальні фантазії упроваджує в життя.

Я йому: - Ну впроваджує, і хай собі. Що ж тут такого цікавого і веселого?

-        Так він, по-перше, мало не щодня, і баба аж кричить. По-друге, з годину її мучить. А ще він замість свого натурального дерев’яну штучку застосовує.

Баба на нього кожного дня лається. Він же й до сусідок ходить. Ми ж її інколи заспокоюємо. Диви, бабо, твій дід козак який у вісімдесят. Інші в його роки тільки ноги ледве тягають. Ти б його берегла, соколика. А вона матюк на матюкові діда криє, і колись нам і проговорилася: Та який він козак, сам нічого не може. Вистругав, скотина така, кілочок, обтягнув поролоном, зверху натяг презерватив. І все це неподобство прикрутив шурупиком до поясу. Одягне його і починає козлом стрибати. Колись під час чергової сварки у двір того пояса викинула. Ми дуже близько і не підходили. Незручно якось. На вигляд кілочок як кілочок. Натуральний такий.

-        Слухай - кажу, - ну й дід. От би подивитися на нього.

-        Будеш в наших краях – заходь, подивися.

Пройшов якийсь час, був у тих краях, зателефонував товаришеві. – Заходь, каже, я зараз дома, каву вип’ємо, на гітарах побренчимо (у нього електро-, підсилювач).

Зайшов до нього, те, да се. Кава, гітара. А я про своє:

-        Ну покажи ж свого знаменитого сусіда, який виструганком свою справу робить.

-        А-а - каже, - ти про Андрійовича. Та він, кінь в пальто, довів таки бабу свою. Вони в балії миються, ванни немає. Одного разу, значить, баба митися пішла. А він до неї і пристроївся. Чуємо, знову кричить. А потім ще кричить. Якось не так, як спочатку. З’ясувалося, послизнулася вона в балії, коли він до неї залицявся і шийку стегна зламала. Зараз не ходяча, на візку пересувається. І проклинає свого козла ще більше. Що ти думаєш. Дід зараз до сусідки регулярно ходить. А баба його голосить, що вона розпусниця, сім’ю їхню розвалює. Та й це ще не все. Сусідку з кровотечею в тому місці швидка забрала. У діда ж розуму – як у того горобця. Ну головою ж думай, перш ніж своїм костилем штрикати. І це ж іще не все. У діда точно розум поїхав. Почав майструвати такий станок, каже, для задоволення жінок. Жінка вмощується на станок, зручно ставить ноги. Для діда дві ручки, за які триматися в процесі. І таке інше. Та баба побачила, розбила його вщент. А він своє – все рівно зроблю.  

Я ж знову:

-        Так ну покажи ж діда!

Визирнув він у вікно.

-        Не видно у дворі – каже. – Та в мене на компі фото їх усіх, красавців, є.

Включили комп. Дивимось.

-        Ось він, красавчик. – і тикає пальцем.

Дивлюся. А там таке худе та горбате. А голова яка здоровезна. Не голова, а хомут кінський. Витягнута знизу доверху, зморшкувата. Такі ж самі очі - овальні. Зіниці зверху. А знизу білок увесь у червоних прожилках.  Такого вночі як зустрінеш, то й свідомість можна втратити.

Ратуй мою душу. «Красавчик». Вурдалак вурдалаком. Ну хто на такого може зазіхнути? Ніяк не збагну.

-        Ну й урод……

-        А ось і баба його.

Баба, бачу така сама. Шкіра та кістки. Худюща, гостроноса, гостровуха, як дерево без листя.

Коханці, прости, господи.

Сліпе кохання, виходить.

Отака історія.

Питав товариша потім, чи змінилося щось. Каже, нічого, дід по сусідкам, баба матюками. Сама на візочку і таке інше.

Багатьом я цю історію розповідав.

Одна мадам мені відразу у захваті: - Оце так мачо, це справжній чоловік!

Дивно, думаю. Вистругав собі забавку і відразу мачо став. Бабу свою інвалідом зробив, сусідку швидка забрала. І він тобі мачо.

Але більшість гидували. Правильно, кажуть, баба його скотиною зве. Адже тільки скотина до тебе як до скотини буде відноситися. Він же людини в тобі не бачить. Йому аби тільки штрикалку свою тикати направо та наліво.

Хочеться ласкавого, уважного, глибокого.

(А може, думаю, він всю свою історію ласкаво, уважно та глибоко робить?)

Щоб розумів тебе. Щоб тільки тебе, а не по сусідкам бігав.

А такої сволоти нам не треба.

Бачу я, що більшість значно емоційніше, різко негативно цю історію переживає. Їх це чіпає за живе.

Хоча мені здається, що ані меншість (для кого Андрійович мачо), ані більшість (Андрійович скотина) всієї правди не кажуть. У кожної якісь свої потаємні думки на цей рахунок приховані.

Ну то й хай залишаються з ними. А я також зі своїми залишуся.

Про автора
Олександр Золотухін
Організатор Дискусійного клубу Полтава
Олександр Золотухін
540
Останні публікації