Для всіх і ні для кого…
Тварина, яка не здатна захистити себе, приречена на постійну втечу і переховування. Людина, яка поставлена в такі самі умови, мало чим відрізняється від тварини. Все по аналогії: люди, ідеї, закони, права існують тільки за умови захищеності. Твої погляди, переконання, твоя правда не варта нічого, якщо ти не здатний захистити її від будь-яких посягань. Яка б не була розумна, вихована людина, які б не були ґрунтовні та переконливі її слова, будь-який маргінальний елемент з дубиною за лічені секунди отримає практичну перемогу над нею. Практика жорстка. Теорія ж абстрактна. Майдан нормально функціонує, захищає себе, тому є самодостатнім організмом. Що не скажеш про ницу пародію на протест у вигляді антимайданів, наповнених адмінресурсом та декласовими елементами.
Одна із причин стійкості євромайданів – це ідейна наповненість їхніх учасників. Українці у своїх протестних акціях сягнули нових висот. Вони навчилися захищати своє право на право. По інший бік – «своя правота», менш моральна, але від цього не менш дієздатна. Якщо тут стоять за право на гідне життя, за право на захист права, то там стоять за посади, за партійні квитки, або через страх і примус. Ідеї, як такої, там немає. За «стабільность» і «порядок», за «родіну» і «протів фашістів» – ось основні репліки, завчені напам’ять. Провладна партія із самого початку намагається відродити запилені, заангажовані лозунги. Лозунги, які всмокталися з молоком матері. Лозунги, що народжені при тоталітарній системі під пильним оком параноїдального гебешника. Антиукраїнські поняття на кшталт: «радной батєнькасталін», «батєнькапутін», «радной старший брат рассєя-матушка» через провладні ЗМІ вживлюються у свідомість громадян. І така ідеологія має відповідні методи та засоби. Ми їх вже побачили.
Зрозуміло, що ситуація в Україні – це боротьба навіть не людей, а боротьба ідеологій. Битва демократії і авторитаризму, волі і примусу, прогресу і деградації. Ця битва триває не одну тисячу років. І ще не одну триватиме. Переможець матиме шанс. Переможений – теж.
Значна частина суспільства, в тому числі і автор цих рядків, звикли жити в країні, де права нікому і на фіг не треба. Саме страшне те, що ми ЗВИКЛИ жити без прав. Ми ЗВИКЛИ жити, як прислуга і раби. МИ ЗВИКЛИ...
Тому або зможемо виховати в собі рефлекс боротьби задля гідного життя, або будемо приречені на деградацію і вимирання.
Ні для кого не секрет, що якби активність населення (в межах країни) була вищою на декілька банальних відсотків, всі вже давно б забули про дискредитовану чинну владу. Але, як то кажуть вічнозелені екс-комуністи, – «маємо те, що маємо». А маємо ми те, що нічого не маємо і при цьому нас ще й мають. Головна причина –рабська психологія. Вихід – боротьба. Боротьба за об’єктивну правду. При чому цю боротьбу з потрійними стандартами, багато кому треба починати в собі.
Слава Україні.
