«Роби свою справу добре, або залиш її», – Ольга Дяченко
Ольга Дяченко – начальник Полтавської дирекції залізничних перевезень. Майже 40 років свого життя віддала залізниці. Бере активну участь у громадському житті Полтавщини, є депутатом обласної ради. Ольга Семенівна нагороджена низкою галузевих і державних нагород, у тому числі орденом княгині Ольги III ступеня, знаками «Почесному залізничнику», «Залізнична Слава» III ступеня, золотим знаком «За вагомий внесок у розвиток Південної залізниці». Їй присвоєно звання «Заслужений працівник транспорту України».
– Ольго Семенівно, Ви пройшли професійний шлях від оператора станції Супрунівка до очільника Полтавської дирекції залізниці. Що було найважчим за весь період Вашої діяльності?
– Звісно, починати в керівному кріслі.Коли тодішній гендиректор «Укрзалізниці», нині покійний Георгій Кірпа, призначив мене начальником Полтавської дирекції, я стала першою жінкою на пострадянському просторі, яка обійняла таку відповідальну посаду. Якось під час селекторної наради я сказала, що безмежно вірю в те, що ми робимо. Ось так і він повірив у мене.
– Чого вдалося досягти за цей час?
– Коли ми тільки починали, лише 1% розрахунків з працівниками залізниці був грошима, а все решта – бартер. Ми отримували зарплату цукром, вермішеллю. Однак за три місяці керівництва Георгія Миколайовича все стало на круги своя. Всі розрахунки за вантажні перевезення пішли грошима, знайшлися кошти на підприємствах.Ми запустили перший швидкісний потяг на Південній залізниці, і 90% його шляху пролягало саме на Полтавщині. Потроху довели до європейського рівня вокзали й станції, обслуговування пасажирів, перевезення вантажів. Оновили приміські дизель-поїзди, провели електрифікацію цілого ряду ділянок залізниці. Мій день починався о п'ятій ранку і завершувався опівночі. Саме тоді, 10 років тому, створювалася і наша партія «Відродження» як об'єднання залізничників. Усе це було на дуже високому й відповідальному рівні. Ми свято вірили в Георгія Кірпу і в нашу справу. Адже це єдина галузь в Україні, на яку завжди можна сподіватись і вдень, і вночі. І вона ніколи не підводила, за жодних найскладніших часів.
– Які проблеми галузі Вас найбільше непокоять і як їх можна вирішити?
– Усі види пасажирських перевезень нині збиткові. Ціна квитка у Європі у 8 разів більша, ніж в Україні. У нас сьогодні зі 100 гривень, вкладених залізницею в приміські перевезення, повертаються лише 73 копійки. Якщо їх відмінити – залізниця нічого не втратить, але це єдиний соціальний транспорт. Приміром, ми вивчали ситуацію на Київському вокзалі Полтави: з 217 пасажирів, які сіли у вечірню електричку, 190 – пільговики. Звісно, так ми заробляємо копійки. Однак для величезної кількості людей – ветеранів, пенсіонерів, студентів – це єдиний доступний вид транспорту. І якщо міська маршрутка бере лише два пільговики, то у нас безкоштовно поїде кожен з цієї категорії людей. І я докладатиму всіх зусиль, щоб так було й надалі. Узагалі, якщо ти дійсно хочеш щось змінити, то розбийся і зроби, а не шукай купу причин, щоб не робити. Коли я балотувалася в депутати обласної ради по одному з мажоритарних округів і вперше приїхала до Гребінки, там не було жодної нормальної дороги, купа будинків була без води, під'їзди – в жахливому стані. За ці роки ми зробили те, що там не було зроблене за 35 років.
– Ви неодноразово згадували Георгія Кірпу. Він трагічно загинув, але партія «Відродження», яку він створював, продовжує жити. Зараз вона помітно оновилася, в неї прийшло багато перспективних політиків…
– Партія «Відродження» свого часу була названа правильно. Це те, що вкрай необхідно нашій державі на всіх рівнях. І нині така сила ще необхідніша, тому що сьогодні є загроза існуванню самої держави. Надзвичайно важливо, щоб прийшли люди не лише з амбіціями, а й із тверезим розумом і з вірою в те, що Україна була, є і буде. І що на такій золотій землі з такими роботящими людьми ми просто не маємо права бути жебраками. Ось чому я вірю у відродження нашої країни і що всі ми обов’язково будемо жити краще.
