25.03.2016 | 10:32

Чи може корова стати святою?

Чимало мешканців України (за статистикою, до 70 відсотків) вважають себе православними. Треба розуміти, що це люди, хрещені у Православ’ї. Однак коли заходить мова про те, чи веде така людина православний образ життя — а він передбачає участь у церковних богослужіннях, участь у церковних Таїнствах, дотримання постів, що має пом’якшити людське серце і допомогти побачити й визнати свою неміч, свої гріхи, покаятися і надалі боротися зі схильністю до них, — часто відповіддю буває подив: а як це і навіщо?

Варто ж лише почути про необхідність обмежувати себе, як знаходяться «залізні» аргументи не робити цього: і для здоров’я шкідливо, і здоров’я не дозволяє, і колись уже недоїдав, і таке тепер харчування, що й так увесь час — суцільний піст…

Звичайно, здоров’я — річ серйозна й… хитка останнім часом. На його підрив «працюють» екологія, малорухливий образ життя, сумнівні за якістю складові продуктів харчування. Але повірте, посту в цьому ряду немає. Бо піст — не дієта, це не просто обмеження себе в їжі. Хоча певне приборкання апетиту визнає корисним навіть медицина. У піст православний християнин стримує свої бажання, зокрема й у харчуванні, не заради себе, а заради Бога. І Бог підтримує його на цьому шляху Своєю благодаттю. Цей досвід не короткочасний, не новий, Православна Церква знає його від свого початку, а сприйняла його зі старозавітних часів: історія посту сягає в біблійну давнину. До того ж у цієї духовної науки є свої закони, і один із них — уникати крайнощів. Нерозумний фанатизм тут зайвий. Піст має бути посильний, пізнати ж свої можливості і межі людина може тільки з набутого особистого досвіду. Добре, коли є священик, до якого можна звернутися за порадою.

Відносно ж зауважень на кшталт «у мене все життя — піст» — можна без сумнівів стверджувати, що автори подібних «афоризмів» просто не розуміють суті посту. По-перше, видається неймовірним, щоб людина, не спонукувана вірою (в даному випадку будь-якою), постійно відмовлялася від скоромного. Сучасний світ, напевно, знає такі випадки, але продиктовані вони, швидше за все, потребами здоров’я або уявленнями про нього. По-друге, як ми вже зазначали, піст не зводиться винятково до обмеження в їжі. Як замітив один святий отець Церкви, «якщо б у пості вся справа була в їжі, то святими були б корови». Піст — це наша жертва Творцеві, наша посильна подяка (адже кожен при бажанні може знайти безліч приводів дякувати Богу). А крім того, це хірургічний інструмент, за допомогою якого з нашої душі зручно відскрібати бруд: егоїзм, жадібність, заздрість, гнів тощо — різні страсті, і тоді душа стає духовно чуттєвішою, чистішою. Але інструмент слід застосовувати вміло. Відразу роздивитися в собі «неполадки», визнати, що ти недосконалий, що ти помиляєшся в житті, дано не кожному. А розгледівши в собі червоточини, ще треба зуміти не зневіритися. Допоможуть у цьому молитви (знов-таки посильні) вдома і в храмі, сповідь і Причастя. Бо вони переконують: любов Божа береже людину. Нам потрібно згадати про це і зробити крок назустріч. Не біда, що перший тиждень Великого посту проминув, а ми тільки тепер задумалися над тим, щоб зробити цей крок. Важливо, щоб серце прокинулося і прагнуло оновлення, зцілення. Якщо ж ні…  Спробуйте для початку зняти «навушники» й «окуляри» сучасного укладу життя і хоч трохи пожити в тиші. Душа обов’язково відізветься в ній найбільш натягнутою струною. Прислухайтесь до себе…

Про автора
Останні публікації