20.01.2016 | 11:49

Називаймо речі своїми іменами

Колись у мене була розмова з одним чоловіком про необхідні речі у нашому житті. Зараз хочу поділитися і з вами, дорогі брати і сестри, думками з приводу цієї, здавалось би, не такої вже і нової теми. Теми любові.

         Між тим, саме нині вона, як мені здається, у нашому розбурханому суспільстві спонукає до серйозних роздумів, настав час «збирати каміння».

         Так чого нам, все-таки, не вистачає у житті, аби почуватися щасливими?

         Любові, доброти? Це так. А тодішній мій співрозмовник навіть сказав, що якби він став президентом, то видав би указ, щоб всі люди замість «здрастуйте» говорили б «я тебе люблю»…

         Ну, і що, скажете ви, це наївне рішення змінило б у нашому жорстокому світі? Адже просто говорити «я тебе люблю» і любити реально у серці, щиро і по-справжньому — це абсолютно різні речі. Адже можна говорити «люблю» на словах, але не любити насправді, а можна лише зрідка говорити «люблю», але вчинками і справами доводити свою любов.

         А якщо глибше вникнути, то такий «Указ», щоб люди любили один одного, вже існує і йому тисячі років, і виходить він не від президента країни, а від самого Господа Бога нашого — Іісуса Христа.

         Зайдіть-но до храму і подивіться на ікону Христа Спасителя, на якій Він тримає відкриту книгу, що там написано?

         «Заповідь нову даю вам: любіть один одного».

         Указ, заповідь видана для людей Самим Господом Богом.

         Але ж чи слухають люди цей Божий Указ? На жаль, багато з них не слухають. Дехто лицемірно, коли це їм для чогось потрібно, кажуть своїм дружинам, рідним, близьким, що вони їх люблять і заради них і любові до них готові пожертвувати навіть життям. Але коли доходить до діла, то все випаровується ніби спирт, і ще й  залишається гіркий присмак від всього того на душі: «Божився, що любить, а що зробив?». Знайомо? Скільки є дітей, які у дитинстві і юності своїм батькам часто говорили про свою любов, а батьки у це вірили і ще більше намагались робити все, аби їхні чада виглядали най- найкраще і ні у чому не знали потреби. А потім багато із цих самих дітей залишали напризволяще своїх старих, немічних батьків, віддавали їх у будинки для престарілих і викреслювали їх із свого життя. А справжня ж любов — вона ні звідки не приходить і нікуди не дівається — бо вона вічна!

         Якщо ти когось любиш, то любиш його таким, яким він чи вона є. Любиш, коли він молодий, гарний, сповнений сили та енергії, бідний чи багатий, але не перестанеш любити і тоді, коли він хворий, старий, слабий, бідний і т. д. Це безкорисна любов, яка не шукає свого, не шукає вигоди, користі — оце справжня любов, вона людині допомагає жити, робити добро, не турбуючись про те, а що я з цього буду мати?

         Якщо ж людина говорить, що любить вас, але любить за те, що у вас гарний дім, квартира або ж машина чи цінні папери і мається на увазі, що: «Я вас люблю і буду турбуватися про вас, але ви перепишіть це все на мене, подаруйте мені», то це вже комерція, а не любов.

         А скільки ошуканих людей, які у це повірили, переписали, подарували і любов на цьому закінчилася, її вистачило, як у гуморесці, «на місяць, може, на півроку, а вже потім з чистим дьогтем матимеш мороку».

         Тому слова «я тебе люблю», якщо їх часто вимовляти, як «здрастуйте» кожному зустрічному, щодня — неодмінно втратять свій смисл, своє тепло, особливе звучання і особливе значення.

         Якщо ви зустріли на шляху того, кого ви за щось не любите, не поважаєте, не схвалюєте його способу життя і вчинків — краще помоліться за нього, щоб Господь послав йому зцілення від зла, але називаймо речі своїми іменами. Не лицемірте! Бо ж як тоді допоможемо один одному?

         У нас у світі і так багато фальші, блюзнірства, коли на біле кажуть, що воно чорне і навпаки, фальш та лицемірство, як і показна любов лише на словах, не робить світ людей добрішим та людянішим, і не додає любові.

         Якщо ми заіржавіле залізо або дикі камні вкриємо позолотою, то на якийсь час вони видадуться всім красивішими і здасться, що багато золота, але вже через короткий час позолота та обсипеться, і заіржавіле залізо таким і залишиться, і тільки справжнє золото виблискуватиме як і раніше!

         Справжня любов, заповідана нам Господом Богом — Іісусом Христом — подібна золоту.

         Вона ніколи не потьмяніє, ніколи! Багато з нас схожі на алхіміків, якщо думають інакше і хочуть все штучно перетворити на золото. Але, на жаль, то все з області фантастики.

         Якби це було можливим — то не було б у світі війн і кровопролить, ненависті та зла.

         І якби ми всі один одного щиро і по-справжньому любили і прощали — то ми б всі, щасливі і задоволені, жили б на землі, як у раю.

         Принаймі поки що давайте прагнути до того, щоб виконуючи Заповідь Божу, бути щирими і не приховували свого ставлення до того не доброго, чого нам треба уникати.

         Давайте не тільки говорити про любов до ближнього, а всіма своїми вчинками доводити її!

         Господь посеред нас! І є! І буде!

Про автора
Останні публікації