17.12.2015 | 14:22

Засвітилась ще одна церковна лампада на Полтавщині в Українській Православній Церкві

Звершилося!

Нарешті  весь  наш православний  полтавський  люд  дочекався  знаменної  у  житті  кожного  віруючого  події:  у  селі  Горбанівка  Полтавського  району  освячений  храм  на  честь  ікони  Божої  матері.

Чин  освячення та  Першу  Божественну  Літургію  у  новому  храмі  звершував  Високопреосвященніший  Филип,  митрополит  Полтавський  і  Миргородський.  Йому  співслужили  священики  Полтавської  Єпархії  Української  Православної  Церкви.

Але,   окрім  священиків,  разом з Владикою  молилися  і  всі  численні   віруючі,  які  з`їхалися  у  храм  звідусюди.  Бо  ж  єдиним  цілим  і  на  єдиному  подиху  молилися  вони  разом  зі  своїми  пастирями.  Славили  Господа  і  зі  сльозами  на  очах  просили  у  Нього  помочі  українському  народу,  Небесного  заступництва  і  послання  миру, злагоди  та  процвітання  рідній  землі.

Незважаючи  на  холод,  люди  йшли  і  йшли    до   храму,  і  невдовзі  він  вже  всіх  не  вміщував.  Молилися  і  надворі,  стоячи  на  східцях. Але  це  був  саме  той випадок,  коли  плече  одного  підтримувало  плече  іншого,  і  спина  одна  надійно  захищала  від  зимних  протягів  іншу… 

Оце,  напевне,  така  єдність  дає  відчути  особливу  присутність  Господа  не  тільки  у  маленькому,  щойно  збудованому  храмі,  а  і  на  всій  нашій  багатостраждальній  землі.

Але,  дорогі  брати  і  сестри,  давайте  поміркуємо  глибше: чи  завжди  так  у  нас  відбувається?  Чи  завжди,  єднаючись  у  молитовному  зверненні  до  Господа,  ми  зберігаємо  це  високе  відчуття  єдності,  взаємопідтримки,  вийшовши  із  храму?

На  превеликий  жаль,  мабуть,  що  ні. То що  ж  відбувається?

Чому  ми  часто  із  поважного  товариства  раптово  можемо  перетворюватись  на  сліпу  юрбу,  яка  не  тільки  інколи  стає   сліпою,  а  і  страшною  у  своїй жорстокості?  І  тоді,  не  розбираючись,  ми  здатні  на будь-яку  руйнацію, знищення,  і  навіть  святинь  також!

Самі того не  усвідомлюючи,  ми  стаємо  знаряддям  чиєїсь  злої  волі  і  втрачаємо,  здавалось  вже  віднайдену  дорогу  до  Храму…

А  між  тим,  православна  церква  завжди  об`єднувала  і  об`єднує  український  народ на  всіх  етапах  його  непростої  історії.   І  священним   обов`язком  кожного  християнина  були  і  залишаються    любов  до  Господа  і  своєї  Вітчизни.  Хіба  не   це  спонукало  одного  з  нас,  благодійника  церкви,  людину  віруючу,  Олексія  Хоценка,  пожертвувати  на  будівництво     церкви  на  честь покровительки  землі  Полтавської  -  Горбанівської  ікони  Божої Матері?  Добрий  приклад  для  наслідування.  Адже  жертвувати  на  храм  завжди  було  доброю  православною  традицією.  Бо  ж  для  православної  людини  храм  -  це  особливе  святе  місце…

Про  все  це  я  думав  того  дня,  коли  молився  разом  з  усіма  вами,  дорогі  браття  і  сестри,  коли  разом  з  вами  просив  у  Господа  миру  і  тиші  нашій  рідній  українській  землі.  А  до  цього  додавав  ще одне  палке  прохання   до  Бога   про  те,  щоб  ніщо  не  могло  знищити  отаку  от  благословенну  єдність  нашого  миру  не  тільки  у  храмі,  а  і  поза  ним,  щоб  ми  залишалися  згуртованими  ним  на  всіх  своїх  життєвих  дорогах.

Хай  нас  всіх  Бог  благословить!  Сподіваюсь ,  що  я  нічого  того,  що  могло  б  засмутити  ваші  серця,  не  сказав,  а  просто  поділився  тим,  що  для  мене  також  є  дорогим  і  важливим.

Боятися  нам  всім нічого. Бог  залишається   завжди  Тим  же  і  Він  з  нами,  тобто  зі  своєю  Церквою.

Можливо,  попереду  випробування  ще  продовжують  на  нас  чекати,  а, може,  скоро  вони  закінчаться,  але  треба  завжди  пам`ятати,  що  все  залежить  від  наших  старань  і  любові  до  Бога  і  ближніх.  

Христос  посеред  нас  і   є,  і  буде!

Про автора
Останні публікації