Наука днів календаря
Дивлюсь на календар жовтня — не тільки церковний, а й світський — і спадає на думку: хоч і потішаються подекуди з нашої любові до свят і святкувань, а все-таки мудрий і в цьому громадді професійних днів і суспільно вагомих відзначань побачить для себе науку.
Скажімо, розпочався місяць днем людей похилого віку. Звісно, можна цього дня заради «галочки» побути в числі інших колег посланцем у геріатричному будинку — записати це в список своїх «героїчних вчинків» і забути як мінімум до наступного року. А можна без помпезності, тихо і спокійно відвідувати протягом року когось із одиноких стариків, даруючи їм радість уваги й турботи.
Або день рятівника, який випадає на останню суботу жовтня. Без сумніву, з цим благородним професійним святом треба привітати тих, хто не шкодує свого життя заради інших. Разом з тим добре й себе проекзаменувати: а чи готовий я у випадку небезпеки для когось, опинившись поруч, кинутися рятувати людину? А можна поставити й буденніше запитання: чи готовий я простягнути руку допомоги тому, кому потрібна підтримка в скрутний момент його життя?
На жаль, напівжартівливе-напівцинічне «спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих» дедалі глибше вкорінюється в суспільне буття. І в наші душі. Господь же сказав: ««Один одного тяготи носіть, і так виконаєте закон Христовий» (Гал. 6: 2). Замітимо: допомагаючи один одному, виконаємо закон, тобто настанову, повеління Боже. Це як правила дорожнього руху для його учасників: дотрималися — менше зустріли на шляху небезпек, неушкодженими повернулися додому. А в житті дотрималися заповідей Божих — прожили без шкоди для душі, з добрим серцем, отже, доброю буде і вічність для таких людей.
Але будемо пам’ятати, що дорога життя не менш небезпечна, ніж дорога автомобільна. Навіть якщо ти знаєш правила й намагаєшся їх не порушувати, обов’язково зустрінеться хтось, хто нехтує загальноприйнятими корисними нормами. І тут важливо правильно зреагувати, ухилитися від зіткнення, не піддатися гніву, який позбавляє розуму й уваги, й у подальшому не брати за зразок такої поведінки, подумавши: «А-а, всім можна, а мені хіба ні?»
Як ця автомобільна аналогія відноситься до духовного нашого життя? Напевно, багато хто помічав, що не завжди добра наша справа буває оцінена іншими. Тоді ми ображаємося, не розуміємо, як це нам не відповіли добром на добро, а то й шматком грязюки кинули, а якщо так, то обіцяємо собі, що більше ніколи в житті нікому доброї справи не зробимо; тут же може виринути й думка про помсту… От вам і «зіткнення», і дурний приклад, і порушення вже нами правил спільного суспільноо життя.
Святі ж отці вчать, що така «невдячна» реакція інших людей на добро — це норма! І не треба ображатися, треба про це знати і бути готовим, тобто не варто чекати вдячності. Добро треба робити тихо і без очікувань на взаємність. Ось як про це каже святитель Ігнатій Брянчанінов: «Ми завжди повинні бути готові, що на добро нам відкажуть злом. За духовним законом, як день за ніччю — так за добром завжди слідує зло. Святі отці образно кажуть, що ми дуже часто отримуємо “за манну — жовч”. Це — від Господа. Це випробування нашої віри, нашої готовності жити за Заповідями Божими і мужньо (всупереч усьому!) творити добро».
Думається, ось такому ставленню й таким роздумам може вчити нас навіть звичайний світський календар.
