Розмір тексту

Поговоримо про трубадурський космополітизм

Музикантам високого польоту сьогодні особливо важко. Раніше російські музиканти  й попса  там всяка їздили до нас  без перепон.  Заробляли шалені бабки.

Так вони їздили - а наші соплєменніки були клондайком для цих московитів:  зірки виставляли шалені гонорари й одержували за виставленими рахунками… Тепер – є обмеження для тих, хто побував у Криму або ж в окупованих також  Донецьку з Луганськом.

Раніше українськи  рок-групи й всілякі  естрадні зірки їздили в РФ без обмежень й без остраху, бути піддати остракізму за зраду Батьківщині.

Тепер інакше.

Такий собі Костя  Меладзе, котрий живе досі в Києві, а бізнес робить в Росії ,  з надзвичайною обережністю роздає   інтерв ю. Бо тут слово-за слово – й можна опинитися або ж персоною нон-грата в Україні, або ж втратити бізнес й прихильників на своїй батьківщині-Московії.

Така собі Аня Лорак – то наражається на пікети протестувальників-націоналістів  в  космополітичній загалом Одесі, то зашибає дєнєжку, й непогану,  в глубоко сочувствующей Росії.

Таїсію Повалій з ганьбою також вигнали з Одеси.  Кобзону  заборонили в»їзд  до країни взагалі.

Долі  адептів високого й не дуже високого мистецтва, у зв»язку зі змінами політичного клімату були завжди складними й непередбачуваними. Але навіть тепер, у нашому гуманізованому християнством  й цінностями ЄС світі було б дивно наприклад уявити історичний прецедент.

Ось припустимо, що  яка-небудь   Орлова Люба, зірка сталінського кіно,  поїхала підрубити бабла в 1943 році (а воно  таки тоді й складно було на просторах СРСР, безгрошів» я, й  голодно) – так от, поїхала ця наша Любаша в Берлін й потанцювала канкан за крупне бабло перед самим фюрером.   Наша Любаша, напевно, тоді назавжди перестала би бути нашою.  Думаю, й її чоловіка Гришу Олександрова Сталін би про всяк випадок  послав би на гастролі в Колиму…

Пишу ці рядки у зв»язку із шаленим концертом  великого українського рокера  Вакарчука в моїй рідній Полтаві.  Ось з преси: на цей виступ гурту Святослава Вакарчука, на концерт  у Полтаві прийшло 25 тисяч глядачів. Серед них були полтавці, були прихильники з інших місті. Стадіон був заповнений вщент. Концерт розпочався на 50 хвилин пізніше від оголошеного часу (20:00). Виступ почали піснею «Майже весна», але з перших секунд його довело припинити — у соліста сів голос. Поки він намагався його відновити, музиканти розважали глядачів. Хвилин за 20 на сцену повернувся Святослав Вакарчук, вибачився за голос і попросив глядачів почекати ще 20 хвилин.

20+20+50…

 Довготерпіння полтавців було винагороджено. Вакарчук  заспівав, хоч й тихенько на початку. Беріг голосові зв»язки. Полтавці зате не берегли долоні – ляпали   від  душі!

На мене я подія справила двояке враження. Я сам люблю Вакарчука з його Океаном разом. Одного разу пив я, наприклад, всього-на-всього каву в київському кафе, де завсідником пан Святослав,   - і я тоді відчував благоговійний душевний трепет! Але мене з якихось часів бентежать деякі тексти ОКЕАНА. Ось цей, наприклад:

Бій на світанні, сонце і дим.

Мало хто знає, що ж буде з ним.

Що буде завтра в юних думках –

В когось надія, а в кого страх.

Гілля калин похилилося.

Мама, кому ж ми молилися?

Скільки іще забере вона

Твоїх дітей, не твоя війна?

Тобто як це може бути: на твоїй території, біля дому твоєї матусі - може бути не твоя війна?

Щось тут не те. Щось Вакарчук наш не тудой… Й цей його тривожний рефрен повторюється – не твоя війна… А чия? Порошенка? Путіна? Злоякісного й підлого москальського народу? А ми  значить – не причому туту?

Щось тут не те. Читаю також в пресі таке. 

А саме: коли Москва лише розпалювала полум’я “русскай вєсни”, Вакарчук прогинався перед донецькою ватою і поливав брудом Сашка Білого. Але й на це, напевно, можна не зважати. Чого ж бо чекати від музиканта досить ліберальних і космополітичних поглядів? Що це за ТРУБАДУРІСТЬ ТАКА?

Чутки ходять - Вакарчука зараз активно “розкручують”, а він досить активно відпрацьовує чиєсь замовлення. Остання політична пісенька, яку заспівав Вакарчук, — ця його “Лекція Свободи”, - багатьох також обурила. Адже у час, коли триває військове протистояння з Москвою, Вакарчук не знайшов нічого кращого, як у своїй лекції… напасти на процеси національного відродження.

Святослав критикував крайню етнічну спрямованість сучасного українського патріотизму. Мовляв, у нас спостерігається якась надмірна зосередженість на етнічності.  Ледь не дійшов до того, що, мовляв, погано живеться в Україні саме тим, хто у кого серед прадідів був би хоча б один неукраїнець.

Навіщо Вакарчуку видумувати ці проблеми?  Навіщо нам взагалі ця риторика й морально етичні ВИКЛИКИ? Соромно, що її почав озвучувати  адепт української естарди, легенда нашої рок-музики. Все це поступово але легко можна пристосувати до сентенцій, до типової  риторики в стилі “політичної нації” і “какая разніца, на каком язикє разґаварівать?”

Про автора

Віталій Цебрій

Віталій Цебрій

Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.

181
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему