Поговоримо про трубадурський космополітизм
Музикантам високого польоту сьогодні особливо важко. Раніше російські музиканти й попса там всяка їздили до нас без перепон. Заробляли шалені бабки.
Так вони їздили - а наші соплєменніки були клондайком для цих московитів: зірки виставляли шалені гонорари й одержували за виставленими рахунками… Тепер – є обмеження для тих, хто побував у Криму або ж в окупованих також Донецьку з Луганськом.
Раніше українськи рок-групи й всілякі естрадні зірки їздили в РФ без обмежень й без остраху, бути піддати остракізму за зраду Батьківщині.
Тепер інакше.
Такий собі Костя Меладзе, котрий живе досі в Києві, а бізнес робить в Росії , з надзвичайною обережністю роздає інтерв ю. Бо тут слово-за слово – й можна опинитися або ж персоною нон-грата в Україні, або ж втратити бізнес й прихильників на своїй батьківщині-Московії.
Така собі Аня Лорак – то наражається на пікети протестувальників-націоналістів в космополітичній загалом Одесі, то зашибає дєнєжку, й непогану, в глубоко сочувствующей Росії.
Таїсію Повалій з ганьбою також вигнали з Одеси. Кобзону заборонили в»їзд до країни взагалі.
Долі адептів високого й не дуже високого мистецтва, у зв»язку зі змінами політичного клімату були завжди складними й непередбачуваними. Але навіть тепер, у нашому гуманізованому християнством й цінностями ЄС світі було б дивно наприклад уявити історичний прецедент.
Ось припустимо, що яка-небудь Орлова Люба, зірка сталінського кіно, поїхала підрубити бабла в 1943 році (а воно таки тоді й складно було на просторах СРСР, безгрошів» я, й голодно) – так от, поїхала ця наша Любаша в Берлін й потанцювала канкан за крупне бабло перед самим фюрером. Наша Любаша, напевно, тоді назавжди перестала би бути нашою. Думаю, й її чоловіка Гришу Олександрова Сталін би про всяк випадок послав би на гастролі в Колиму…
Пишу ці рядки у зв»язку із шаленим концертом великого українського рокера Вакарчука в моїй рідній Полтаві. Ось з преси: на цей виступ гурту Святослава Вакарчука, на концерт у Полтаві прийшло 25 тисяч глядачів. Серед них були полтавці, були прихильники з інших місті. Стадіон був заповнений вщент. Концерт розпочався на 50 хвилин пізніше від оголошеного часу (20:00). Виступ почали піснею «Майже весна», але з перших секунд його довело припинити — у соліста сів голос. Поки він намагався його відновити, музиканти розважали глядачів. Хвилин за 20 на сцену повернувся Святослав Вакарчук, вибачився за голос і попросив глядачів почекати ще 20 хвилин.
20+20+50…
Довготерпіння полтавців було винагороджено. Вакарчук заспівав, хоч й тихенько на початку. Беріг голосові зв»язки. Полтавці зате не берегли долоні – ляпали від душі!
На мене я подія справила двояке враження. Я сам люблю Вакарчука з його Океаном разом. Одного разу пив я, наприклад, всього-на-всього каву в київському кафе, де завсідником пан Святослав, - і я тоді відчував благоговійний душевний трепет! Але мене з якихось часів бентежать деякі тексти ОКЕАНА. Ось цей, наприклад:
Бій на світанні, сонце і дим.
Мало хто знає, що ж буде з ним.
Що буде завтра в юних думках –
В когось надія, а в кого страх.
Гілля калин похилилося.
Мама, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?
Тобто як це може бути: на твоїй території, біля дому твоєї матусі - може бути не твоя війна?
Щось тут не те. Щось Вакарчук наш не тудой… Й цей його тривожний рефрен повторюється – не твоя війна… А чия? Порошенка? Путіна? Злоякісного й підлого москальського народу? А ми значить – не причому туту?
Щось тут не те. Читаю також в пресі таке.
А саме: коли Москва лише розпалювала полум’я “русскай вєсни”, Вакарчук прогинався перед донецькою ватою і поливав брудом Сашка Білого. Але й на це, напевно, можна не зважати. Чого ж бо чекати від музиканта досить ліберальних і космополітичних поглядів? Що це за ТРУБАДУРІСТЬ ТАКА?
Чутки ходять - Вакарчука зараз активно “розкручують”, а він досить активно відпрацьовує чиєсь замовлення. Остання політична пісенька, яку заспівав Вакарчук, — ця його “Лекція Свободи”, - багатьох також обурила. Адже у час, коли триває військове протистояння з Москвою, Вакарчук не знайшов нічого кращого, як у своїй лекції… напасти на процеси національного відродження.
Святослав критикував крайню етнічну спрямованість сучасного українського патріотизму. Мовляв, у нас спостерігається якась надмірна зосередженість на етнічності. Ледь не дійшов до того, що, мовляв, погано живеться в Україні саме тим, хто у кого серед прадідів був би хоча б один неукраїнець.
Навіщо Вакарчуку видумувати ці проблеми? Навіщо нам взагалі ця риторика й морально етичні ВИКЛИКИ? Соромно, що її почав озвучувати адепт української естарди, легенда нашої рок-музики. Все це поступово але легко можна пристосувати до сентенцій, до типової риторики в стилі “політичної нації” і “какая разніца, на каком язикє разґаварівать?”